Наша багаторічна авторка — редакторка Мирослава Макаревич нещодавно у Києві та в Гостомелі представила свою третю публіцистичну книгу: «Хто тримає культурний фронт України» (видавництво IPIO). Ця книга стала одним з переможців конкурсу Українського інституту книги, що був спрямований на поповнення бібліотечних фондів у різних регіонах країни.
У книзі «Хто тримає культурний фронт України» зібрано 24 живі історії, створені на основі авторських інтерв’ю із сучасними українськими культурними діячами, які продовжують працювати задля наближення нашої Перемоги.
ELLE: Як з’явився задум написати книгу про тих, хто «тримає культурний фронт»?
Мирослава Макаревич: Багатьох своїх героїв та героїнь знаю багато років. Спостерігаю, як вони працюють, допомагають військовим, цивільним під час цієї тривалої війни. Їздять на лінію фронту, займаються волонтерством, об`єднуючи своїм авторитетом різних людей. І більшість з них не афішують шляхетний вимір свого життя. Тому мала за мету підсвітити їхню творчість під час війни, їхні добрі справи.
У книзі представляю Антона Логова, автора поранених янголів, та тендітну художницю Ольгу Морозову, яка з першого дня повномасштабного вторгнення писала на холстах Київську Оранту, а під час суворих блекаутів — життєствердні, осяяні світлом пастелі. Звертаю увагу на силу молитов, що застигли у камені та дереві Олександра Животкова. Акцентую на словах, що написані Гамлетом Зіньківським на стінах незламного Харкова. Цитую у книзі вистраждані правила життя Тараса Прохаська й Василя Шкляра. Розповідаю про виступи поетки Галини Крук на різних континентах; про музику Олександра Родіна та Усеїна Бекірова, народжену в передчутті та під час війни; про театр воєнної доби через призму потужних Наталії Сумської, Римми Зюбіної, Людмили Монастирської й Анастасії Шевченко.
ELLE: Останні пів року все, що не стосується реального фронту, наприклад різні сполучення зі словом «фронт», як культурний, інформаційний, дипломатичний, економічний та решта, викликали хвилі хейту. Стикалися з цим щодо назви цієї книги й ви. Що ви думаєте про це?
Безумовно, є головний фронт, який тримають сильні сміливі чоловіки й жінки, представники різних поколінь, різних професій. Однак, як би хто не заперечував, існують й інші фронти, як, наприклад, інформаційний, культурний. І мої друзі та рідні, хто зі зброєю у руках захищають нас, згодні з цим. Вони, зокрема мій племінник, нагороджений Сталевим Хрестом від Залужного, не критикували мене за обрану назву. А для мене сьогодні саме вони є індикаторами справедливості.
Війни починаються з ментальних битв за мізки людей. Наш духовний стрижень — наша культура. І ми формуємося з того, що вбираємо в себе з дитинства. Як висловився Сергій Жадан, один з героїв моєї книги «Хто тримає культурний фронт», «рашисти-реваншисти знають, що територія російської книги, російського слова, російських музики, театру і кіно — це те, що передує приходу «асвабадітєлєй». Тому маємо боронити наші інформаційне поле та культурний простір.
ELLE: Чому у вашій книзі саме 24 есеї?
Для України 24 є числом-символом: 24 серпня 1991 року — це сакральна дата відновлення Незалежності, а 24 лютого 2022 року — дата початку великої битви, що має привести українців на чолі всього цивілізованого світу до Перемоги над імперією зла, на яку остаточно перетворилася сусідня держава.
У виборі героїв для мене важливим був і гендерний баланс: з 24 есеїв рівно половина, 12 есеїв, — про видатних сучасниць і 12 есеїв — про видатних сучасників.
Всі мої герої, для мене як автора це було принциповим, живуть і працюють сьогодні в Україні. Так, частина з них час від часу виїжджає, щоб розповісти у різних куточках планети правду про нас, але щоразу повертається назад. Бо для цих особистостей важливо чути серцебиття рідної землі, відчувати спорідненість своєї долі та долі Батьківщини, яка проходить пекельні випробування.
У книзі представлено всього лише 24 есеї. І це, безумовно, мій тенденційний вибір. Бо всі ми розуміємо, що сучасна українська культура гартується у різноманітній творчості десятків тисяч відомих і невідомих постатей, які всі разом і тримають культурний фронт України.
ELLE: У книзі кожен герой та кожна героїня поділилися своїми правилами життя. А які ці правила у вас, чи стали вони іншими під час великої війни?
Всі правила життя всіх героїв та героїнь вистраждані. Звичайно, під час війни загострилися відчуття себе, ефемерності буття, певного фатуму у всьому… Хочу для читацької аудиторії ELLE навести правила життя Римми Зюбіної та Тараса Прохаська, які увійшли до моєї книги:
Правила життя Римми Зюбіної:
*Не відкладайте життя на після Перемоги, не відкладайте емоції, зізнавайтеся в коханні, розлучайтеся, якщо ви стали тягарем одне для одного. Є можливість зустрічатися з друзями — зустрічайтеся, діліться енергією. Живіть тут і зараз.
*Треба цінувати життя.
Правила життя Тараса Прохаська:
*Правило перше. Збагнути, що уся повнота власного життя, усі радощі течуть у ріці великого історичного процесу. З цим непросто змиритися і тяжко зрозуміти, чому саме мої плани, моя насолода, моя проста людська радість мають бути покалічені через те, що відбувається. Але треба збагнути, що не буває окремого життя, яке плине у ріці історії, всі ми є лише часткою у великій течії чогось набагато ширшого та більшого.
* Друге правило. Дуже важливим є співвідношення, як говорили у моєму дитинстві, «все має бути як в аптеці»: має бути врівноважено те, що ти береш від світу, й те, що даєш. Треба орієнтуватися на те, що можеш дати. Яку енергію, яке світло несеш саме ти.
* Третє правило. Єдине, чим ми розпоряджаємося, — це своїм часом, тому що все інше — не наше. Тому просто думати про те, як цей час використати.
Мої правила:
*Щодня наповнювати себе вдячністю Життю. Попри всі виклики.
*Відчуваючи місію, задля якої прийшов на Землю, здійснювати її — заради себе, родини, країни, світу.
