Спеціальна версія журналу
ELLE Україна

Бойкот російського кіно, Україна на Каннському кінофестивалі та майбутнє українського кіно. Говорять експерти

Культура як зброя нації

 

Культура — це невід’ємна частина життя кожної соціально-активної людини, вона впливає на всі сфери суспільної та індивідуальної життєдіяльності та здатна об’єднувати народи, формуючи їхню автентичність. У людини з’являється відчуття причетності та значимості. Вона почуває себе цілісним організмом, що наповнений вищими значеннями, ніж просто можливість на існування.

Культура — потужний важіль у керуванні соціумом. Саме тому оволодіти цим інструментом впливу на суспільство — жадана мрія кожного політичного апарату. Однак, опинившись в руках противників розвитку суспільства, культурний простір країни загниває, стає заангажованим та втрачає свою свободу. Саме ці ознаки ми можемо помічати в російській культурі.

Для митців не залишається простору на волевиявлення своєї творчості, якщо вона не підпадає під рамки, встановлені владою. Така цензури повертає Росію в задушливі часи СРСР. Контроль радянських та партійних органів СРСР поширювався на зміст та поширення інформації, в тому числі друкованої продукції, музичних і сценічних творів, творів образотворчого мистецтва, кінематографічних та фотографічних творів, радіопередач та телебачення з метою придушення всіх опозиційних думок для відтворення однобоких сценаріїв укладу життя.

Зйомки фільму «Редакція»

Сьогодні історія виконує черговий кульбіт назад у політичному житті країни-агресорки, демонструючи всю обмеженість культури, яка підлягає постійному контролю. Однією зі складових великого механізму пропаганди РФ є кінематограф. У російському світогляді шанованими залишаються лише ті режисери, які показують Росію як країну-переможницю з великою культурою, стираючи всі можливі прояви інакомислення.

Lifestyle-редакторка Іванна Петрович поговорила з продюсером («Носоріг» Олега Сенцова, «Донбас» Сергія Лозниці і т.д.) та генеральним директором кінокомпанії «Артхаус Трафік» Денисом Івановим; продюсеркою у складі Producers Network та директоркою індустрійної платформи фестивалю Docudays UA Дар’єю Бассель; режисеркою і членкинею журі однієї з нагород документального конкурсу «Золоте око» на Каннському кінофестивалі й співавторкою сценарію фільму Максима Наконечного «Бачення метелика» Іриною Цілик та розібралася в питанні бойкоту російського кіно, ролі культурної дипломатії на міжнародній арені та майбутньому української кіноіндустрії.

Аби знищити пропаганду Кремля, українська кіноспільнота вкотре порушила питання про бойкот російського кіно. Відомі діячі української кіноіндустрії виступили проти російського вторгнення, яке почалося 24 лютого 2022 року, та закликали бойкотувати російську культуру. Кампанія бере свій початок від серпня 2014 року. Її ідеологами виступили активісти громадського руху «Відсіч» у рамках кампанії «Не купуй російське!». Метою активістів було значне обмеження обсягу російського контенту, що демонструється на українському телебаченні та в кінотеатрах України.

Денис Іванов зазначає, що «російське кіно майже відсутнє на українському кіноринку після 2014 року. До цього російські фільми становили майже 20% вітчизняного ринку, а після взагалі зникли з нашого кінопростору».

Денис Іванов

У жовтні 2014 року Державне агентство України з питань кіно забороняє для показу російські серіали, присвячені силовим структурам Росії. За словами голови установи Пилипа Іллєнка, рішення було прийняте з огляду на події в Україні, через які «некоректно буде демонструвати на українських телеканалах ті російські фільми, в яких є відверта пропаганда, на кшталт звеличення силових структур Росії та самої Росії». Згодом під заборону підпали ще безліч російських фільмів та серіалів. З роками розширювалися і списки з іменами осіб, які можуть становити загрозу національній безпеці України.

Сьогодні українська кіноспільнота продовжує боротися з російським контентом в Україні та виступає за виключення з українського медіапростору фільмів, що шкодять національним інтересам держави.

Що не так із російським кіно?

По-перше, російське кіно, як і вся культура, просякнута антиукраїнськими настроями. Російські фільми та серіали несуть у собі приховану антиукраїнську пропаганду, зокрема принижують українців та возвеличують ідеї «російського світу», російських силовиків тощо.

По-друге, переглядаючи російські стрічки, глядач живить машину-вбивцю агресора, яка вбиває українських громадян.

По-третє, ви піддаєтеся пропаганді, переймаєте думку автора та його погляд на світ, що своєю чергою може бути направлене на викривлення реальності в бік політичного керівництва країни.

Дар`я Бассель

Як зазначає Денис Іванов, «у російському кіно присутній весь букет імперських амбіцій Росії. Мало того, більшість російських відомих зірок та режисерів є активними учасниками інформаційної війни проти України. Щоб звільнитися від російського кінематографу, є сенс подивитися на те, що являє собою українське кіно зараз, бо за останні 8 років саме наше кіно прийшло на заміну російському. Ми бачимо  багато стрічок, які відповідають запитам суспільства».

Його слова підтверджують думку Дар’ї Бассель: «Російська культура десятиріччями є політичним інструментом для нормалізації злочинів політики та відволікання уваги від того, що відбувається. На жаль, в екосистемі російської культури навіть твори мистецтва російських опозиціонерів працюють на Росію. Чому? Тому що твір мистецтва російського опозиціонера — це твір мистецтва російської держави. Ви дивитесь ніби протестне кіно і думаєте “а може вони там і не такі погані”. Але згадайте хоча б один російський фільм за останні 8 років, який би відверто критикував окупацію Криму та війну на Донбасі. Не було такого. Російські митці звикли розмовляти езоповою мовою, яку дуже легко інтерпретувати так, як це вигідно в залежності від ситуації».

Ірина Цілик додає: «Всі ці фільми впливали на величезні маси людей. І діячі російського кіно мають так само усвідомлювати величезну провину за ті злочини, які ми бачимо тут і зараз».

Ірина Цілик

Чи важливо бойкотувати російське кіно?

Дар’я Бассель: «Я думаю, важливо сказати, що ніхто не говорить про відміну російської культури назавжди. Українська культурна спільнота закликає призупинити співпрацю з російською культурою, репрезентацію творів російської культури на знак поваги до України та жертв воєнних злочинів Росії. Ми просимо зупинити російську культуру, поки повністю не припинилася війна, яка триває вже дев’ятий рік, поки російське суспільство не понесло колективну відповідальність за воєнні злочини проти України.

Зараз як ніколи час для українських голосів. Багато років імперська російська культура, і в тому числі кіно, посідали провідні позиції в світовому культурному середовищі. Саме Росія вважалась у світі спадкоємицею Радянського Союзу, і всі результати творчості митців із різних культур автоматично привласнювались у світовій свідомості Росії. Натомість ніхто не знав та ніколи не занурювався у вивчення тих злочинів, що зробила Росія проти українських творців.

Кадр з фільму «Назовні»

Денис Іванов говорить, що наразі ведеться активна робота щодо бойкоту російського кіно на міжнародному рівні. «Кіно — це мистецтво емпатії, тому важливо розуміти, які наративи воно в собі несе. Коли ти дивишся фільм, ти співчуваєш героям, занурюєшся в обставини їхнього життя і, так чи інакше, це перетворюється на зброю, так звану soft power (м’яка сила), яка застосовувалася Росією у тому числі». За його словами, до 30% глядачів, що подивилися російські фільми на міжнародних фестивалях, можуть змінювати своє ставлення до Росії як позитивне. І в цьому сенсі культура виступає такою собі димовою завісою для тих дій, які насправді чинить Росія в своїй воєнній сфері.

Механізми роботи над забороною російського кіно

Дар’я Бассель: «Організації, культурні установи та митці пишуть листи з запитами, поясненнями, проханнями не показувати російське кіно. Таку роботу виконують усі, кожен на своєму рівні. Ось нещодавно до мене звернувся представник українського посольства в Румунії. Він сам запропонував написати листа до румунського фестивалю One World, в якому би пояснювалась наша позиція і обґрунтовувалась необхідність виключити з цьогорічної програми фестивалю російські фільми.

На мою думку, найдієвіша тактика — це не просто заперечувати російське, а пропонувати натомість українське. Коли ми спілкуємося разом із колегами Docudays UA з іншими фестивалями документального кіно, то ми завжди пропонуємо велику програму кінопоказів, дискусій, професійних подій. Можливо, фестивалі не дуже хочуть писати в себе на сайтах великими літерами “ми бойкотуємо російське кіно”, але вони цілком можуть віддати левову частку свого “ефіру” українським стрічкам. Тоді для російського кіно просто не лишиться місця. На мою думку, це буде прекрасний результат».

Зйомки фільму «Редакція»

Денис Іванов: «Моя місія і місія колег, які займаються бойкотом або паузою просування російського кіно до перемоги України, полягає в тому, що кіно — це культурна дипломатія, і воно не існує поза державним фінансуванням або олігархів, які пов’язані з цією державою. В нас є проста і прозора позиція — ми проти, щоб на кінофестивалях показували російські фільми, які профінансовані міністерством культури РФ або олігархами путінського режиму. На жаль, це абсолютна більшість російських стрічок, окрім декількох експериментальних і незалежних. І їхні завдання полягають у тому, аби підтримувати державні інтереси РФ. Крім того, це велика іміджева історія. В конкурсах змагаються не фільми режисерів, а фільми країн. І нам здається, антиморальним показувати російське кіно на міжнародних фестивалях, коли Росія чинить військові злочини на нашій території.

Серед методів бойкоту російського кіно: відкриті листи, матеріали в медіа, особисті діалоги з людьми, які приймають рішення, а також комунікація з різними групами, які лобіюють українське кіно».

Підтримка України на міжнародній арені 

Наразі обговорення підтримки бойкоту має світовий масштаб. Українська кіноспільнота бореться за просування українського і заборону російського контенту на міжнародних фестивалях та у колах професійних спільнот.

Так, до ініціативи приєдналась Європейська кіноакадемія, яка підтримала Українську кіноакадемію в бойкоті російських фільмів. Про це повідомили на Facebook-сторінці Держкіно.

Кадр з фільму «Назовні»

«Академія рішуче засуджує війну, розпочату Росією — суверенітет і територію України потрібно поважати. Дії Путіна є жорстокими і абсолютно неприйнятними, і ми їх рішуче засуджуємо... Ми цілком усвідомлюємо, що кілька наших членів воюють проти агресора», — йдеться в заяві ЄКА.

До того ж у Європейській кіноакадемії заявили, що виключають російські фільми з цьогорічної Європейської кінопремії.

Однак, не всі міжнародні експерти в сфері кіно сходяться на думці про заборону російського кіно.

Ірина Цілик: «Останні 8 років мені та моїм колегам довелося багато виступати перед міжнародними аудиторіями. Раніше я навіть не усвідомлювала, скільки користі приносить ця культурна дипломатія. Був різний досвід. Більшість європейських країн насправді нічого про нас не знали, доводилося буквально на пальцях пояснювати очевидні для нас і незрозумілі для них речі. Зараз весь світ принаймні знає, хто такі українці. Але попереду все одно багато роботи, потрібно пояснювати, що між Україною і Росією не просто конфлікт, а багатовікова історія імперії, яка прагнула знищити українську ідентичність на всіх рівнях. Тому українські голоси мають бути почутими на міжнародних платформах. Ми маємо говорити про себе самі та не дозволяти іншим робити це за нас.

Відмовляючись від участі у фестивалях, ми позбавляємо світові майданчики присутності українців, які б могли донести правду та висловитися».

Кадр з фільму «Камінь. Ножиці. Граната»

Дар’я Бассель: «Багато іноземних режисерів, продюсерів, продакшн-компаній та асоціацій від самого початку війни активно допомагають. Я безпосередньо через нашу ініціативу DOCU/HELP, яка працює на базі фестивалю Docudays UA у партнерстві з TABOR production, працюю з чеськими та німецькими кінематографістами.

Зараз ми з ними також думаємо над тим, щоб відкрити open call на стипендії для тих працівників кіно, які лишилися і працюють в Україні».

Денис Іванов: «Нам пощастило, що є дуже багато європейських кінематографістів, які допомагають Україні і проявляють солідарність. Вони волонтерять, допомагають амуніцією, обладнанням для українських кінематографістів, які опинилися на фронті, та підтримують наш культурний фронт.

Якщо говорити про реакції колег, вони дуже різні. РФ має досить розгалужену мережу агентів впливу на своє кіно. Багато членів журі, які відповідають за відбір фільмів на території Польщі, України, країн Балтії і не тільки, — здебільшого росіяни і це не просто росіяни, а носії імперського дискурсу. І ця ситуація є абсолютно кричущою. Ми зіштовхуємося з шаленим супротивом, особливо в країнах, які є дуже важливими в дипломатичному ключі для Росії, — це Франція і Німеччина».

Ірина Цілик: «Мене неприємно вражає, коли іноземні колеги намагаються шукати шляхи примирення між нами і називають росіян та українців братніми народами. Їм дуже хочеться зводити нас в одному спільному просторі, дискусіях, фестивалях, конкурсах. На мій погляд, це абсолютно не доречно зараз. Війна має бути завершеною. Росія має визнати свою провину та виплатити репарації. І лише тоді можна почати осмислювати можливість певних форм діалогів».

Ірина Цілик

Наші колеги бачать, як українське кіно стрімко розвивається, стає конкурентно-спроможним. Ми знімаємо фільми, які конкурують зі світовим, європейським кіно. Звісно, є і прикрі моменти. Наприклад, від України зараз чекають фільми про війну, про жертв війни, страждання, травми, а ось звичайні історії про нас їх менше цікавлять. Ми стаємо заручниками певного запиту і образу страждальницької країни. У будь-якому разі приємно те, що українське кіно все більш і більш впевнено стає на ноги, хоча перед нами стоять непрості завдання.

Іноземні колеги так само трохи розгублені. Бойкотувати російське кіно — це дуже сильне рішення, і вони теж часто до цього не готові і шукають адекватні, на їхню думку, варіанти, але, зрештою, це незрозуміло для нас.

Ми часто буваємо ображені нечутливістю наших іноземних колег, а з іншого боку відкидаючи емоції вбік, розумієш, що вони теж зараз у пошуку і не завжди знають, як краще вчинити».

Україна на Каннському кінофестивалі

Дар’я Бассель: «Крім участі в програмі Producers Network, я ще буду разом із колегами з TABOR production представляти наш фільм “Бачення метелика” Максима Наконечного.  Я була однією з продюсерок цієї стрки. Цього року вона бере участь у основній конкурсній програмі Каннського кінофестивалю.

Крім того, на ринкових презентаціях я представлятиму разом із Романом Бондарчуком та Дарією Аверченко наш новий фільм “Редакція”. Минулого року ми відзняли його в Херсоні та області, а коли почалася війна, ми були в процесі монтажу.  Зараз шукаємо додаткового фінансування, аби завершити роботу.

Також у мене є декілька документальних проєктів, для яких я шукаю партнерів».

Дар`я Бассель

Денис Іванов: «У програмі Producers Network я представлятиму два проєкти: "Кай" Олега Сенцова, який уже перебуває на етапі фінансування, аби, коли Олег повернеться з армійської служби, міг взятися до зйомок. Також я є співпродюсером проєкту Наталки Ворожбит під назвою "Демони". Через війну фільм не вдалося повністю завершити, тому в Каннах ми також шукатимемо партнерів, щоб зрозуміти, як завершити фільм поза межами України, а також домовитися про постпродакшн».

Ірина Цілик: «У Каннах я представляю фільм "Rock. Paper. Grenade" ("Я і Фелікс"). Це екранізація українського роману, який написав мій чоловік, відомий письменник Артем Чех. Спочатку мені хотілося відійти від теми війни, але це неможливо зараз. Цей роман і фільм розповідають про період 90-х, коли імперія впала, і всі ми, а особливо наші батьки, були розгублені і надломлені. Головною ж лінією фільму є дружба головного героя, підлітка, з ветераном Афганської війни».

Кадр з фільму «Камінь. Ножиці. Граната»

Як зміниться українське кіно після війни?

Дар’я Бассель: «Я закликаю всіх сфокусуватися насамперед на позитивному розвитку українського кіно. Підтримуйте українське, дивіться легально онлайн, ходіть на українське кіно, розповідайте вашим іноземним друзям про українські фільми, читайте українських кінокритиків.

Є прогнози, що в Україні фінансування кіно не буде декілька років. Якщо так станеться, то це відкине розвиток українського кінематографа на 5-10 років назад. До війни ми були на доволі гарних позиціях. Результат зараз можуть бачити всі: два українських фільми в Каннах. Думаю, що і на Венеційському кінофестивалі та інших великих фестивалях цього року також буде багато українських прем’єр. Це результат роботи багатьох людей упродовж останніх 3-5 років. Відповідно, якщо галузь залишиться без фінансування, буде відтік кадрів, люди почнуть або виїжджати за кордон, або працювати в інших сферах.

Найбільше мене лякає, що ми ризикуємо втратити суб’єктність і перетворитися на сервіс, який обслуговуватиме іноземні зйомки, але не матиме власного ресурсу для створення унікального культурного продукту».

Зйомки фільму «Редакція»

Денис Іванов: «Зараз українське кіно перебуває під великою загрозою. Через зупинку державного фінансування в  українських кінематографістів є реальний ризик зупинити свою діяльність на рік чи два. Тому ми зараз робимо максимально, щоб робота продовжувалася, аби зберегти те українське кіно, яке розквітло за останні 8 років».

Ірина Цілик: «Утримання від споживання російського культурного продукту і певною мірою бойкотування має посприяти тому, аби ми позбулися оптики, з якої звикли бачити світ і себе самих. Ми досі маємо постколоніальний синдром, і, на жаль, шлейф цих травм волочиться за нами. Ця жахлива війна, як ми бачимо, змінює ставлення суспільства до російської культури у тому числі. Зараз у нас дуже багато роботи в міжнародному просторі, адже багато наших колег майже нічого не знають про суто українську культуру. Тому, окрім власне представлення наших нових фільмів, книжок тощо, доводиться постійно розповідати, пояснювати, чому ми не частина російського культурного простору і т. д.

Я думаю, що на українське кіно у часи війни та після неї очікує чергова хвиля підйому документального кіно. Виробництво ігрових стрічок наразі паралізоване, а документалістика може і мусить розправити плечі й зафіксувати те, що відбувається з усіма нами зараз».

Зйомки фільму «Редакція»


Реклама

Популярные материалы

Портрет нації: прикраси, які носили українки


Як Друга світова війна змінила beauty-індустрію


Благодійні ініціативи для допомоги українцям


Читайте також
Популярні матеріали