Навесні Jerry Heil готує один із найважливіших концертів у своїй кар’єрі — велике шоу «Джерело» в Київському палаці спорту. За сім років на сцені вона пройшла шлях від вірусних треків до міжнародних проєктів і складніших музичних форм. Сьогодні музикантка заявляє про новий етап у всіх вимірах її життя.
Ви збираєте свій перший Київський палац спорту з такою визначною програмою. Це ваш наймасштабніший сольний виступ. Що послужило імпульсом зробити це саме зараз?
Імпульсів насправді було декілька. Це величезна подія, яка дуже змінює мене. І вже зараз, у процесі підготовки, я це відчуваю. Думаю, після концерту зійду зі сцени трохи іншою людиною — з новими усвідомленнями й бажанням багато рефлексувати. Для мене це означає зростання — і як людини, і як артистки. Чесно кажучи, одним із перших імпульсів була пропозиція моєї команди. Вони збагнули, що зараз правильний момент. Я ж спочатку не була впевнена, бо ми й так успішно їздимо з турами Україною, а Палац спорту — завжди велика інвестиція, яка рідко окуповується з першого разу.
Але потім я дійшла висновку: якщо є можливість (ми її знайшли завдяки співпраці з Аланом Бадоєвим) зробити з цього справді мистецьке шоу, де буде багато музики, де ми переосмислимо аранжування, — тоді це набуває зовсім іншого сенсу. Я відчула, що для мене це буде не просто точка верифікації, а справжній Палац музики.
Куртка, пото, кеди, шкарпетки: Adidas. Шорти: PASKAL. Спідниця, рукавички: власність стиліста. Кліпси: vsop_vintage by Alina Soltys
Другий імпульс — внутрішнє відчуття, що я вже можу давати більше. Нині минає сім років мого шляху на українській попсцені, 4 квітня буде сьома річниця виходу «#Охрана_Отмєна». Мені здається, зараз завершується певний цикл, і я готова масштабуватися як артистка, звучати по-новому, дозволяти собі більше в музиці та в шоу. І, звісно, простір, в якому ми всі живемо сьогодні в Україні, теж підштовхує діяти тут і зараз. Після початку повномасштабної війни я дуже гостро відчула цінність кожної хвилини життя. Тому минулий рік для мене відзначився важливою співпрацею з українськими митцями — зокрема з Аланом Бадоєвим, Іваном Фроловим та балетом Freedom. Кожна така робота точніше окреслювала мене як артистку — передусім для мене самої. Тому що кожен новий твір допомагає краще зрозуміти, хто я і як хочу звучати.
Сукня: Gudu. Куртка: Adidas. Кольє та каблучки: Interzone. Кольє 2: vsop_vintage by Alina Soltys. Рукавички: Klats
У часи, коли великі виступи ваших колег часто перетворюються на змагання цифр і масштабів, ви свідомо обираєте інший фокус. Чому для вас так важливо, щоб у центрі залишалася саме музика?
Я справді неодноразово говорила, що мені не хочеться перетворювати це на якийсь спорт чи змагання між артистами. Чесно кажучи, мене це не дуже цікавить.
Я музикантка до мозку кісток, та ще й інтровертка. Мені абсолютно комфортно сидіти в студії — без сонячного світла, десь у підвалі — та писати музику з ранку до ночі.
Власне, цим я переважно і займаюся. Місяць тому усвідомила, що мені потрібно надихнутися, тож поїхала писати музику до Штатів — отримати новий досвід і перезавантажитися. Це дійсно спрацювало. Тому мені важливо, щоб моє шоу в Палаці було передусім про музику. Я виросла на класичній музиці, тож навіть у попжанрі мені дуже хочеться привносити в нього цей ширший музичний погляд. Показувати, що поп може бути різним, що він не означає один конкретний формат звучання. Сьогодні цей жанр взагалі ніхто не сприймає як дещо стабільне чи незмінне — він постійно трансформується.
Ми якось підрахували з командою: коли б я випускала все, що зараз лежить у мене «в столі», релізи довелося би робити не щомісяця, а щотижня. До речі, у Штатах я дописала ще п’ять пісень, і всі вони різні. Кожна з них для мене — новий експеримент.
Сукня: Gudu. Лонгслів, шкарпетки, кеди, легінси: Adidas. Прикраси: Vesna
Ваша співпраця з Аланом Бадоєвим відбувається вже не вперше. Що він допоміг вам побачити по-новому?
З Аланом у нас буквально з першого спілкування в Zoom виникла така синергія, що в мене не було жодного сумніву — саме він має створювати це шоу. Алан ніби зазирнув у мою суть крізь призму пісень, буквально відчув це джерело і знайшов спосіб дати йому правильний шлях назовні.
Соціальна пісня Earth (Dradada) про розмінування має зовсім іншу емоційну природу. Як вона створювалася?
Ця пісня народилася в дуже буремний період — на початку повномасштабної війни. Ми тоді працювали з саундпродюсером в Австрії, але довго не могли знайти фінальний напрям. Коли з’явилася розмова про амбасадорство в темі гуманітарного розмінування, я згадала про цю пісню. У ній ніби бракувало одного пазла — і раптом стало зрозуміло, що саме вона може стати ключем до ширшої аудиторії, яка не розуміє українську, але читає мову символів та емоцій. Цю візуальну мову допоміг вибудувати в кліпі Алан. Так пісня стала музичним і емоційним саундтреком кампанії. Я дуже хвилювалася, коли вперше виконувала її на прийомі МЗС Японії в Токіо. Стояти на сцені перед політиками та експертами з розмінування, які ухвалюють критично важливі для нашої країни рішення, було надзвичайно відповідально. Зворушило те, як змінювалася реакція залу: я побачила сльози в очах тих, хто зазвичай мусить стримувати емоції через протокол. Вірю, що ця пісня ще розчулить не одне серце, яке зустріне її на своєму шляху.
Глибини цій історії додало те, що ми залучили до відео реальних українок, які займаються розмінуванням. Деякі з них раніше не мали жодного стосунку до цієї сфери, але взялися за таку важливу роботу.
Ви згадали свою нещодавню подорож до Лос-Анджелеса, щоб зосередитися на сонграйтингу. Чим відрізняється творчий процес за кордоном? Що з нового досвіду хочеться інтегрувати у свою музику?
Насправді сонграйтинг у Штатах — не перший мій міжнародний досвід. Раніше була ще робота зі шведськими сонграйтерами і продюсерами. Кожен ринок — європейський чи американський — має свою культуру створення музики, і мені цікаво порівнювати ці підходи. Немає чогось кращого чи гіршого, є різні правила гри.
Моя головна ціль у подібних співпрацях — розвиватися й навчатися. У Лос-Анджелесі мене вразила сама система роботи. Я брала п’ятиденну сесію: зазвичай робочий день у них починається близько опівдня — ти заходиш у студію та працюєш безперервно, поки демо не буде доведене до потрібного рівня. Це дуже дисциплінує і водночас глибоко занурює у процес.
Футболка: Adidas. Спідниця, сорочка: Rentroom_ternopil. Рукавички: власність стиліста
Я зробила для себе багато висновків щодо процесу написання пісень — від темпу роботи до самого музичного мислення. Це різниця менталітетів і підходів, про яку можна говорити довго. Але головне — я побачила, що такий формат дає результат, тож прагну інтегрувати цей досвід у свою подальшу роботу. Мені дуже хотілося знайти точку золотого перетину, і здається, нам це вдалося. За п’ять днів ми написали п’ять абсолютно різних пісень, я дуже задоволена цим результатом.
Ви переосмислюєте знайомі пісні, змінюєте їхнє звучання. Чому для вас це важливо?
У мене є давня мрія — писати музику для кіно. Вона почала втілюватися ще під час навчання в Berklee, а згодом з’явилася можливість попрацювати над музикою до фільму «Відпустка наосліп».
Мабуть, саме тому я часто думаю про музику дещо кінематографічно. Для мене це інтерактивна гра з безліччю можливих варіантів розвитку подій, тому щоразу виходить щось нове. Мені просто нецікаво писати або виконувати музику в одному стилі.
Звісно, відомі хіти на концерті звучатимуть упізнавано, але водночас — по-іншому, більш збагачено. Крім того, на концерті в Палаці глядачі почують і нові композиції — декілька пісень прозвучать там уперше.
Сукня: Jacqler. Куртка, кросівки: Adidas. Легінси: Jamemme. Сережка: Vesna
Підготовка до такого шоу вимагає великої внутрішньої концентрації. Що допомагає вам зберігати баланс?
Книги! Зараз читаю «Таємний сад» Френсіс Годжсон Бернетт і на кілька годин ніби потрапляю в дуже добру історію, майже казку.
Минулого року ви створили яскраві композиції разом з Within Temptation та Irina Rimes. Що для вас означає така творча взаємодія?
Для мене кожне міжнародне партнерство — це насамперед спосіб висловити себе як українку через музику. Саме тому я завжди намагаюся додавати наш текст або нашу мелодику. У роботі з Within Temptation та Irina Rimes я звернулася до фольклору й використала українські народні мотиви. Зокрема, мелодія, яку я граю на фортепіано на початку треку з Within Temptation, — це українська веснянка, і я далі розкриваю її в сучасному звучанні. А в роботі з Іриною ми поєднали народні пісні двох наших країн. На мою думку, це вдалий експеримент: українці співають румунську народну пісню, а в Румунії та Молдові — українську. Для мене це приклад того, як музика може дуже гучно говорити про ідентичність і про позицію. Музика показує, хто ми є, чому цінуємо свою культуру, як вона звучить в сучасному світі. І водночас ставить просте запитання: чи резонуєте ви з нами?
.jpg)
Ви не раз зізнавалися, що раніше хвилювалися через відсутність одного чіткого музичного стилю. Альбом «Архетипи» став точкою прийняття цієї багатогранності.
В альбомі «Архетипи» я дозволила собі йти за ідеєю та за внутрішнім відчуттям. Я більше не намагалася вписуватися в конкретне визначення стилю. В одній пісні я можу бути переважно саундтрековою й навіть незручною для попформату, в іншій, навпаки, дуже попсовою, у третій — максимально ліричною чи танцювальною.
Прийняття себе різною дало мені величезне відчуття свободи, і ця свобода впливає не лише на музику, а й на життя загалом.
Ти починаєш інакше дивитися на стандарти — у зовнішності, в поведінці, у власних очікуваннях до себе. Цей етап для мене дуже важливий. Я пройшла шлях звільнення від багатьох комплексів, і саме це зробило мене сміливішою, голоснішою — у прямому й переносному сенсі. Тепер я хочу транслювати такий досвід далі. Особливо для дівчат, які мене слухають.
Ваша стилістична еволюція — від ранніх експериментів до співпраці з Таню Муїньо, Іваном Фроловим і LuVi — дуже помітна. Як сьогодні для вас звучить мода?
Як і в музиці, тут мені дуже подобається поєднувати різну стилістику. І в повсякденних образах, і на сцені я намагаюся грати з формою, фактурами й деталями, створюючи щось нове, але водночас гармонійне. Для мене мода сьогодні звучить так само, як і мій наступний альбом: у ньому буде дуже багато всього — різних емоцій та образів, але все це поєднується в гармонійну історію. Йдеться про свободу, прийняття себе та еклектику, яку я дуже люблю.
.jpg)
Ви амбасадорка Maybelline New York, тож напевно вже встигли протестувати різні продукти бренду — від легендарної туші до помади, а тепер і нових рум’ян. Яку історію про себе сьогодні розповідаєте через свій образ?
Вона — про впевненість і свободу бути різною. Мені важливо, щоб макіяж не перекривав мене, а підкреслював настрій. У цьому сенсі мені подобається працювати з продуктами, які дають простір для експерименту і водночас залишають відчуття комфорту. Щоби продукт не перевантажував шкіру і давав можливість гратися з образом. У повсякденному житті люблю, коли шкіра виглядає свіжою. А для сцени можу додати більше акцентів: глибший погляд, контрастніші деталі. Вдячна бренду за те, що він дозволяє трансформувати настрій без складних кроків.
.jpg)
Отже, макіяж для вас теж мова самовираження?
Це одна з найпростіших і зрозумілих мов самовираження. Я почала малювати стрілки ще в тринадцять років і фактично маю вже сімнадцятирічний досвід (усміхається). Для мене це теж означає пошук себе. У макіяжі завжди була дуже обережною, але саме з очима дозволяла собі свободу. Це ще один спосіб говорити про себе.
Фото: Михайло Федорак
Стиль: Ольга Дмитренко
Макіяж: Крістіна Кузікова
Зачіски: Яна Цисарук
Освітлення: Андрій Ушенко
Продюсування: Анастасія Фелік
Fashion-партнер зйомки: Adidas
Макіяж від beauty-партнера Maybelline New York: туш для безмежного подовження та об’єму вій Sky High; зволожувальна помада для губ Maybelline; мультифункціональні рум’яна-мус Cloudtopia
Проведення зйомок: гольф-клуб KOZYN
Backstage фото та відео: @this.creativeagency @rimianya @rimikatya
