Українська нація має молоде обличчя і героїчне минуле за плечима. Сильні, незламні, вмотивовані, безстрашні та талановиті українці змінюють історію сучасної України. У нашій рубриці «Сучасний портрет нації» розповідаємо про тих молодих людей, які покращують життя країни сьогодні та вказують правильний напрям руху до майбутнього.
Ользі Харасахал усього 21, а вона вже стала переможницею престижних міжнародних конкурсів у США, Бразилії та Сінгапурі. Дослідницький шлях дівчини розпочався у 2014 році, на початку російсько-української війни, — тоді вона волонтерила в Маріупольському онкодиспансері. За 6 років досліджень Ольга розробила власний метод діагностики раку, який дозволяє виявляти процес метастазування на його ранніх стадіях та контролювати ефективність лікування онкозахворювань на певних етапах.
Проте після повномасштабного вторгнення російських окупантів всі цілі дівчини були раптово зруйновані — разом з лабораторією, проєктами та рідним містом Маріуполем. Однак залишилося нестримне бажання навчатися та працювати над своєю справою.
Про значення України, важливість власного дому та рішення продовжувати дослідження Ольга розповіла в цьому інтерв’ю.
Про професійну діяльність
Яку головну мету ви переслідуєте у своїх дослідженнях?
Моя глобальна мета — реформувати галузь діагностики онкологічних захворювань в Україні та зробити її більш індивідуалізованою. Хочу, щоб більше людей досягли ремісії та щоб сфера медичного обслуговування покращувалася. Аби добитися цієї мети, я впроваджую локальні проєкти. Наприклад, я розробила метод діагностування пухлинних клітин, який використовується в Маріупольському онкологічному диспансері з 2018 року. Він простий та дешевший за закордонні, тож його можна застосувати в Україні в широких масштабах. У майбутньому хочу не тільки реалізувати цю розробку, а й втілити інші інноваційні технології — для цього потрібно підготувати їх до реалій українських лікарень.
Які висновки ви зробили після 6 років досліджень?
Кожне онкозахворювання — це дуже індивідуальний випадок. Тому пацієнти можуть мати різну реакцію на одне й те ж лікування. На ранніх етапах нам не вдається контролювати ефективність терапії та розуміти, чи підходить вона людині, чи ні. Це і є головною проблемою для підбору терапії. Тому мій метод і дозволяє діагностувати процес метастазування на його ранніх стадіях та контролювати ефективність лікування на певних етапах.
Свої дослідження ви почали з меланоми. Чому саме з неї?
Меланома є дуже показовою як модель — вона агресивна, а ще від неї дуже висока смертність. Проте у 2019 році я розширила свої дослідження на ще дві пухлини: карциному та саркому.
Що ви відчували, коли побачили зруйновану лабораторію, та як вирішили продовжувати свою справу?
Це було 17 квітня, я тоді вперше вийшла за межі свого району й побачила, як Маріуполь перетворився на руїни. Було боляче за місто — я в ньому зростала, навчалася, провела майже 21 рік. Я відчула, що разом з Маріуполем руйнується і моє життя. Адже вже ніколи не буде так, як раніше. Місто — це люди, деякі з них загинули, а інші навіть не мають куди повертатися.
Моя лабораторія теж дуже постраждала від обстрілів. Я побачила, що будівля не мала даху, а всередині неї майже нічого не було. Тільки потім дізналася, що вціліле обладнання, швидше за все, вивезли до Донецька. Натомість усі зразки, матеріали, лабораторні журнали та документи були знищені. Остання надія залишалася на комп’ютер — я хотіла забрати жорсткий диск, проте побачила, що хтось просто розкрутив системний блок. Вдалося взяти лише один апарат, розроблений для детекції циркуляційних пухлинних клітин. Він залишився цілий, бо був ще запакований. Та я навіть не змогла перевірити, чи він працює, адже в місті не було електроенергії.
Коли я була в Маріуполі, то не усвідомлювала наслідків того, що моя лабораторія разом із проєктом була зруйнована. Певно, було достатньо того, що я залишилася жива. Та коли я виїхала з міста і почала звикати до спокійнішого життя, зрозуміла, що вже не маю нічого зі своїх досліджень. Протягом місяця я налаштовувала себе, що потрібно змінити свою діяльність. Проте потім зрозуміла, що таки мушу продовжувати свою справу. Врешті-решт, навколо неї будувалися останні 6 років мого життя.
Про Україну
Який ваш найяскравіший спогад з дитинства?
Я б швидше згадала свій підлітковий вік. Я навчалася в Маріупольському технічному ліцеї, і щопонеділка в нашому навчальному закладі була лінійка. Вона відкривалася гімном України — уже тоді я відчувала гордість, що можу його чути саме в Маріуполі. Адже за два роки перед цим, коли розпочалася російсько-українська війна, існувала така ймовірність, що він більше не звучатиме. Тому щопонеділка я думала про те, що наша країна відстояла можливість грати гімн і дотримуватися власних цінностей. Для мене справді було важливо, щоб цього не відібрали. Сподіваюся, що скоро нам вдасться все повернути.
Українців називають нацією сміливих. Як ви вважаєте, у чому ваша сміливість?
Напевно, у тому, що я продовжую працювати над тим, що досліджувала протягом 6 років. Попри те що я втратила результати своєї роботи, хочу отримувати знання і навички, продовжувати свою справу та модернізувати її. Це ще й сміливість не відкладати на потім — у мене нема ні лабораторії, ні розробок, потрібно все починати спочатку, але чому б не спробувати? Я планую вступати до університету в Лондоні та вивчати біомедичні науки. Це трохи інший вид діяльності, ніж медицина. Так я матиму новий досвід. Раніше я його отримувала з практики, а зараз не маю навіть підґрунтя, щоб проводити дослідження. Тому мені потрібні знання.
Хто з відомих українців вас надихає?
Я ще до повномасштабного вторгнення любила переглядати відео активіста Романа Ратушного та навіть розбирати його на цитати. Коли йому було тільки 16 років, він розумів ті речі, до яких не доросли ще багато українців. Проте я не можу назвати людину, яка б імпонувала мені повністю. Мені швидше подобається середовище патріотично налаштованої української молоді. У ньому ти розумієш, що країна починається з тебе як носія мови, історії та традицій.
Такими мають бути й сучасні українці та українки — як патріотично налаштована молодь?
Люди самі обирають, якими бажають бути. Проте я б хотіла, щоб кожен українець мав національну свідомість — і її рівень уже вищий, ніж раніше. Нам потрібно разом будували своє майбутнє, тому що за нас це ніхто не зробить. Ніхто ж не врятує нас, якщо ми самі цього не зробимо.
Чи змінилися ваші пріоритети після повномасштабного вторгнення?
Для мене війна розпочалася у 2014 році — тоді я зрозуміла, що не хочу втрачати свою країну. Довелося трохи раніше подорослішати. Я усвідомила, як важливо бути вдома. Багато людей змінили свої пріоритети, проте я такого за собою не помічала. Єдине — почала ще більше цінувати те, що в мене відібрали.
Як ви підбадьорюєте себе у складні моменти?
На це питання мені важко відповісти через ситуацію, що склалася. Зараз я просто намагаюся зробити необхідні кроки для того, щоб налагодити своє життя.
Які у вас мрії та плани?
Усі мої плани та мрії були зруйновані, а нові я ще не встигла побудувати. Але все ж прагну здобути якісну освіту в галузі, що мені подобається. Планую згодом повернутися в Україну, щоб працювати далі.
Що для вас означає Україна та бути українкою?
Бути українкою — це бути собою. Україна — це моя Батьківщина, яку впродовж багатьох років у мене намагаються відібрати. Я хочу мати право шанувати свої традиції, історію та бути собою у себе вдома, тому я завжди буду на боці захисту наших спільних національних інтересів.
Уявіть, що ви маєте високу посаду в МОЗ. Що б ви хотіли змінити?
Я б хотіла, щоб медична освіта була більш ефективною, гнучкою та менш стресовою для студентів. Так у нас з’являться кращі спеціалісти. І щоб медична система не мала жорстких протоколів, особливо для лікування онкологічних захворювань, а запровадила індивідуальний підхід до кожного пацієнта.
Що для вас означає День Незалежності?
День Незалежності символізує перемогу нашої національної ідеї, саме цього ми прагнули не одне сторіччя. На жаль, у 2022 році знову потрібно продовжувати боротьбу за самостійність, за національну ідентичність, але ніщо не може знищити ідею, час якої настав. За стільки років ми довели, що поглинути нашу державу неможливо, що боротьба буде тривати, допоки ми не переможемо та не відстоїмо свою незалежність.
