Після тривалої паузи Ukrainian Fashion Week відбудеться 1–4 вересня в режимі реального часу. Про підготовку ювілейного Тижня моди в умовах широкомасштабної війни, про нові риси та формати заходу головна редакторка «ELLE Україна» Соня Забуга поговорила зі співзасновницею та головою оргкомітету UFW Іриною Данилевською.
Зі слів Ірини Данилевської, за 27 років існування Українського тижня моди ще ніколи — ані у 2004-му, коли відбулася Помаранчева революція, ані у 2008-му, коли сталася глобальна світова фінансова криза, ані в лиховісному 2014-му — в неї не було настільки важкого шляху до визначення: робити чи не робити Тиждень моди? Вагалася. Могла двічі на день кардинально змінити свою думку. Однак що більше зустрічала людей і ділилася своїми сумнівами, то більше переконувалась: Тиждень конче потрібно робити. Серед тих, хто вплинув на рішення, були актриса Римма Зюбіна, співак Monatik, кінорежисер Іван Сауткін, журналістка Інга Вишневська та багато-багато інших. «Усі наголошували, що UFW вкрай необхідний, перш за все як підтримка бізнесу та індустрії. А ще як емоційна складова для тих, хто живе в Україні», — саме так згадує Ірина моменти, що передували прийняттю рішення.
Справді, UFW має свої важливі завдання. І не тільки на теренах країни — як одна з безперечних умов функціонування індустрії моди. На думку Данилевської, є ще один, вкрай вагомий аспект для UFW: «Велика дипломатія робить свою справу. А кожному з нас необхідно робити максимум важливого на власному рівні. Проведення Тижня моди в Україні — це не менш важливий захід для аудиторії, яка мешкає за кордоном, любить моду та довіряє цьому каналу комунікації».
Соня Забуга Ми з тобою зустрілися за кілька місяців до початку UFW. Скільки учасників уже підтвердили свою участь?
Ірина Данилевська Маємо зараз уже понад тридцять брендів. Це дуже добре. Можливо, хтось ще буде додаватися.
С. З. Чи будуть представлені нові бренди?
І. Д. Будуть і нові, і ті, хто повернувся. Ми багато в чому змінюємо формат, адже треба вчитися жити й працювати у воєнних реаліях.
С. З. А про які саме нові формати йдеться в цьому контексті?
І. Д. Ми готуємося до публічних зустрічей і розмов. Працюємо над артінсталяцією, яка віддзеркалюватиме реакцію наших дизайнерів на війну. Плануємо знайомити спільноту з обличчями тих наших друзів, колег і партнерів, які поміняли прекрасну мирну професію на піксель і зброю та сьогодні служать у ЗСУ. Вважаю це дуже важливим.
Ми запропонували дизайнерам зосередити покази та презентації на їхніх власних локаціях, проте все одно матимемо основне місце. З огляду на безпекові питання поки не будемо його анонсувати. Організація заходів під час війни висуває свої вимоги: всі об’єкти мають бути або з укриттям, або розташованими поруч з ним. З’явилося надзвичайно багато нюансів.
Є також абсолютно емоційні речі. Я дуже хочу достукатися до гостей дизайнерських показів з приводу їхнього розуміння, що благодійність віднині стала обов’язковою складовою нашого життя. Ясна річ, на UFW ми будемо збирати адресні донати. Сподіваюся, кожен гість долучиться до цього. Принаймні механізм ми нині відпрацьовуємо.
Через відповідальність за життя громадян інших країн ми не наважуємося запрошувати іноземні медіа, як робили це раніше. Можливо, хтось ризикне та приїде — ми, безперечно, будемо раді їх прийняти. Отже, співпрацюватимемо з українськими та закордонними PR-агенціями, щоб належним й можливим чином розповісти і про UFW, і про дизайнерів, і про бренди, і про Україну. Ми наполегливо працюємо над меседжами, про що саме сьогодні нам краще говорити зі світом, аби нас почули.
С. З. Так, це дуже важливо — обрати відповідний тон, правильні акценти, з якими звертатися до світу, коли триває третій рік повномасштабного вторгнення.
І. Д. Маєш рацію: ми про це постійно думаємо. Тому шукаємо коректні слова, щоб нас почули та зрозуміли.
С. З. UFW завжди вирізнявся тим, що мав багато програм: для підтримки молодих дизайнерів, для студентів, для початківців. Від перших днів війни дехто з дизайнерів покинув країну, хтось попри загрози залишається працювати в Одесі, в Харкові… Дехто переїхав до Києва чи Львова, прагне й надалі мати шанс показати свої колекції на UFW. Чи є якась окрема програма підтримки українських дизайнерів під час війни, які змушені були переїхати?
І. Д. Щойно наша команда сформулювала для себе відповідь на запитання — чи потрібна нам основна локація на Тижні моди? — я в першу чергу подумала саме про бренди, які приїдуть до нас з інших міст, наскільки важко організаційно їм буде шукати окрему локацію. Саме тому суттєвою підтримкою з нашого боку буде облаштування для них основного майданчика з усім необхідним.
Стосовно фінансової складової — це більше залежить від компаній-партнерів, з якими ми ведемо перемовини про підтримку UFW. Мені дуже приємно, що деякі з них погодилися ще у грудні 2023 року. Що більше зможемо знайти таких партнерів, то легше буде дизайнерам долучитися до Тижня.
С. З. А як розвивається ініціатива Support Ukrainian Fashion? Які активності плануються на Copenhagen Fashion Week, що відбуватиметься в серпні?
І. Д. Support Ukrainian Fashion — формат, який проявив себе надзвичайно продуктивно. Станом на сьогодні в рамках виїзних сесій відбулося 25 презентацій. Наступна, під час Copenhagen Fashion Week, буде 26-м заходом. Також відбудуться покази під час тижнів моди в Берліні та Будапешті. Відверто кажучи, загалом Support Ukrainian Fashion виявився настільки успішним, що навіть дещо мене зупиняв, коли ми обмірковували організацію UFW в Україні (посміхається. — Прим. ред.). Адже, з одного боку, події відбуваються, UFW як бренд, як інституція 24/7 працює. Однак із другого, провести Тиждень моди в Україні саме зараз — це дещо інше. Це більше про стійкість, про впевненість у своїй правоті, про віру, що вистоїмо. Такі щемливі речі.
С. З. Однак що довше триває війна, то більше втрачається бажання думати про Україну, допомагати Україні. З’являється так звана втома від війни. Що відбувається з ініціативою Support Ukrainian Fashion?
І. Д. Я б не сказала, що відчувається менше бажання нас підтримувати. Радше за останні чотири сезони в наших партнерів для цього стало трохи менше можливостей. Коли ми говоримо про підтримку з боку тижнів моди, йдеться про надання певних умов. Зокрема, ми просимо, щоб більшу частину видатків взяв на себе той чи інший Тиждень моди. Я розумію своїх колег, їхні бюджетні можливості та обмеження. Ресурс потроху вичерпується. Не хочу говорити про байдужість, відсутність чи втрату інтересу. У нас дійсно кожен день трагедія. Сьогодні, коли ми з тобою розмовляємо, у Харкові знищили друкарню, знову загинули люди.
Знаєш, я свято вірю в силу культурної дипломатії. Важливо показувати, наскільки в нас дивовижна країна, які талановиті люди. Ми маємо представляти світу фільми, моду, театральні вистави, образотворче мистецтво, своїх нобелівських лауреатів і переможців номінацій на «Оскар». Треба висвітлювати дуже різноманітну інформацію про Україну, щоб людство розуміло: його підтримка захищає розвинену, цивілізовану державу.
С. З. Я дуже розумію, про що ти кажеш, адже в мене зараз така дилема: до української редакції ELLE з 1 по 9 червня приїжджає знімальна група зі Швейцарії та Італії робити документальний фільм про роботу глянцевого видання під час війни. Тож я складаю програму і, звісно, хочу, щоб вони знімали не тільки редакторів, а й людей, з якими ми спілкуємося, про яких пишемо, серед яких і наші захисниці, волонтерки, дизайнери, артисти, музейники, щоб ми мали можливість розповісти про проєкти, якими опікуємось. Ми з колегами хочемо показати гостям, як плетуть камуфляжні сітки, де вчаться тактичної медицини, де та як наші матусі народжують дітей під час війни. Ми неодмінно покажемо і культурний зріз, тому що це також потрібно. Ми поведемо до дизайнерів — Фролова, Багінського, Возіанова. Але я так переймаюсь, щоб у наших гостей не було хибного враження, коли вони пройшлися б Хрещатиком, зазирнули до крамниць, книгарень-кав’ярень і сказали собі: а у них тут непогане життя… Важливо їм донести, що ми весь час живемо на контрасті, між двома полюсами: сьогодні можемо сидіти вранці й відносно спокійно пити каву, а завтра бути на похоронах близької людини, яка загинула на фронті. Так, ми ходимо в кіно, відвідуємо театри та виставки — поміж сирен та обстрілів... Я трохи боюся некоректного сприйняття наших воєнних реалій у столиці. Тож мені цікава твоя думка: як нам потрібно показувати культурне життя в справжньому ракурсі?
І. Д. Соню, потрібно, але ти маєш рацію: показувати з правильними акцентами. Так, у нас культура живе під звуки сирен, під відключення світла, на тлі постійної інформації, що на фронті гинуть наші захисники та захисниці. Ми живемо у двох несумісних реальностях водночас. Свої покази в Лондоні ми починали з того, що вимикали світло. І голос за лаштунками промовляв: ви побачите колекції, яких насправді могло й не бути, проте вони створені — з невимовним болем серця, тому що народжувалися під звуки сирен, під час блекаутів, як символи мужності та стійкості.
С. З. Які сьогодні основні проблеми в українських дизайнерів?
І. Д. Виклики змінюються. Якщо на початку широкомасштабного вторгнення гостро стояли проблеми логістики, то зараз наші дизайнери — люди дуже гнучкі та креативні — ці проблеми вирішили завдяки контактам із замовниками та клієнтами. Проте актуальним залишається питання кадрів, задіяних в індустрії: бракує безпосередніх виконавців. Багато хто виїхав за кордон, багатьох мобілізували. Коли ми говоримо про якість продуктів, ми зважаємо на їхню вартість. Вона теж має бути конкурентною. А зі складною логістикою плюс з використанням генераторів усе це призводить до здорожчання дизайнерських речей.
Проте є ще один аспект, і він, мабуть, найважливіший: як у нинішніх умовах дизайнери взагалі спроможні працювати. З одного боку, вони мають створювати сенси, колекції, речі, які прикрашали б людину та її життя. З іншого — як зібрати сили та надихати, коли ти емоційно виснажений? Сьогодні багато хто розмірковує: чи має він право це робити? Наскільки це доцільно зараз? Нещодавно ми обговорювали з Іваном Фроловим його вагання щодо формату бренду. Ці суперечності дуже багатьом даються взнаки. Наші люди постійно перебувають у стресі. Не всі здатні робити зброю. Однак ми маємо показати, що саме ми разом із цивілізованим світом захищаємо країну. А це не просто квадратні метри української землі. Ми захищаємо мову, культуру, своє право бути українцями.
С. З. В Україні за два роки повномасштабного вторгнення деякі бренди припинили свою діяльність...
І. Д. Ми знали, що так буде, ми знали, що деякі компанії не витримають викликів війною та припинять своє існування. Також чимало наших талантів з радістю забрали до себе потужні іноземні компанії: українці там успішно працюють за своєю спеціальністю, а не прибиральниками.
Я б ставила запитання дещо інакше: скільки брендів вистояли? Повірте, їх безперечна більшість! І це теж феномен. Зокрема, спрацювала й ініціатива Support Ukrainian Fashion. Наші дизайнери отримали доступ до ритейлу за кордоном. Кількість брендів, що раніше жили й працювали виключно на внутрішньому ринку, а тепер експортують, суттєво збільшилась. Чимало з них підсилили свою диджитальну складову, e-commerce. Тож коли ми говоримо про стійкість, про креативність — це точно про нас, про Україну та про українську моду.
С. З. Люди можуть почати купувати українських дизайнерів на знак підтримки. Але надалі треба заохочувати й утримувати клієнтів, свою аудиторію, своє право на місце в гардеробі або на тому чи іншому ринку — виключно через якість продуктів. І тут ми вступаємо в чесну конкуренцію.
І. Д. Так і буде. Клієнт купуватиме, тому що обиратиме якісний оригінальний продукт. І нам є чим похвалитися: українських дизайнерів реально вирізняє ручна операція: саме це залишається нашим прапором і нашою перевагою.
С. З. Щоб ти хотіла побажати нашим дизайнерам, всій модній українській індустрії, а також собі?
І. Д. Я хочу побажати собі зберегти високу професійну вібрацію. Команді бажаю втримати всіх, хто буде навколо UFW у цій спокійній, діловій та чистій атмосфері, — звичайно, з правильною емоцією і правильним згадуванням про війну та її вплив на моду. А дизайнерам хочу побажати, щоб їх розуміли, щоб їх купували, адже мода — це таке мистецтво, яке не можна відкласти на 50–100 років. Воно має бути сприйняте суспільством й аудиторією зараз, придбане зараз. Від цього дуже залежить життя модної індустрії. Мені дуже хочеться, щоб її цінували.
