«Ми обов’язково переможемо, але для цього треба мати сили боротися. Саме тому мій блог перетворюється на дослідження того, як подолати втому на шляху до перемоги, в новій рубриці “Енергійливе”», — зазначає Яна Метьолкіна. Як перетворити проблему в перемогу? На це питання точно знає відповідь наша героїня. Війна позбавила тревел-блогерку Яну можливості займатися улюбленою справою, але дівчина не розгубилася й одразу знайшла вихід, як допомагати людям щоденними практичними порадами. Так, маленькими кроками, Яна пропонує шукати рішення, щоб піклуватися про своє ментальне і фізичне здоров’я, аби мати сили підтримувати ЗСУ.
У рамках проєкту answear x ELLE шеф-редакторка сайту ELLE.UA Катерина Попова поспілкувалася з блогеркою Яною Метьолкіною про її нову рубрику, роль жінок у майбутній відбудові країни, про те, як віднайти у собі бажання жити далі попри війну, та про мрії.
.jpg)
Лімітована колекція UA’re SHERO бренду answear.LAB
Бліц
Українська жінка в моїй уяві зараз — це наче диво-птаха, яка має суперсилу відновлюватися й летіти до мети через усі буревії та біди. Світла, мудра, спритна та хоробра птаха з іскрометним почуттям гумору та сильними крилами, яку ніколи не здолати силам зла. Особливо могутні ті птахи, які боронять волю України в ЗСУ!
Опишіть Україну одним епітетом.
Незламна.
Опишіть трьома словами, якою ви бачите нашу країну в майбутньому.
Прогресивною, вільною, квітучою.
.jpg)
Про діяльність під час війни
Хто така Яна Метьолкіна? Як ви можете себе описати сьогодні?
Жартую, що раніше я розповідала, куди поїхати, а зараз — як не «поїхати» (дахом). Попри те що моя діяльність змінилася, суть незмінна: я та сама дослідниця. Тільки раніше я вивчала, що там — за кордоном, а тепер — що тут, у найвільнішій країні світу. Відтепер я не розповідаю про пікантні традиції багатоженства на Занзібарі, не ділюся готовими маршрутами по Шрі-Ланці… Натомість запрошую аудиторію дискутувати на соціально важливі теми для України або шукати варіанти відновлення, щоб не піддаватися апатії.
Я не сумую за подорожами, я рада бути у своїй зграї та будувати ком’юніті вільних, свідомих, прогресивних людей.
Раніше я любила відчувати екстрим від небезпеки, блукаючи фавелами Каракасу чи збираючись на льодовик Сванетії. Тепер я знаходжу екстрим не виходячи з дому, коли оголюю свою душу на камеру для блогу, говорю те, що для мене важливо. Як виявилося, це складніше випробування, ніж усі виклики роботи сценаристом і редактором у тревелі, в найвідоміших тревел-шоу країни.
Якими були ваші перші думки та дії вранці 24 лютого?
Шалена лють. Тваринний страх. Усе як сон. Усвідомлення, що говорити російською в блозі — нонсенс. Розуміння, що ера тревелу закінчена. Питання: «Як ще я можу бути корисною людям?» Так народилася ідея брати інтерв’ю у психологів, істориків та різних спеціалістів, які можуть якнайшвидше дати практичні поради, як нам усім впоратися з екстремальним стресом і шоком через початок повномасштабної війни. Цю серію досліджень я назвала «Заспокійливим» і зробила Youtube-випуски про ненависть до ворога, про те, як нам допомагає гумор, про секс під час війни, про почуття провини вцілілого тощо. Це був розважально-пізнавальний посібник, як «вивозити» і боротись далі. Я була щаслива, що корисна, що на своєму місці, що це трушна журналістика в стилі Vice, якою я так давно хотіла займатися. Але на жаль, на розвиток проєкту з таким розмахом і регулярністю потрібна була команда й фінансування, тож через певний час я збавила оберти й зробила паузу.
З журналіста, редактора і сценариста ви поступово трансформувалися у тревел-блогерку, а сьогодні, під час повномасштабної війни в Україні, досліджуєте, як подолати втому на шляху до перемоги, в рубриці «Енергійливе». Розкажіть про свій проєкт.
Я помітила, що досвід війни розвинув у нас первинні здібності вловлювання настрою зграї. Ми навчилися відчувати себе єдиним організмом з усім українським народом. У певний момент війни я відчула, що загальний настрій у тилу — «сил нема». Шалена втома й апатія почали косити навіть найсильніших. Концепція «Заспокійливого» стала не актуальною. Настав час вирушати на пошуки «Енергійливого». З того дня моя мета — розповідати про те, як кожен з нас у тилу може відновити ресурс за гроші й без них. Я пробую на собі різне і ділюся досвідом: від книжок, лазень, ретритів, музики, арттерапії, прогулянок лісом до психологічних вправ, стояння на цвяхах і ASMR-звуків України.
Я кажу вголос, що «це ок — бути не ок», що варто навчитися любити себе навіть у такому стані, що ми не можемо завжди бути на піку продуктивності в умовах війни і це не соромно. Але головне — не закисати в болоті апатії та зневіри, навчитися швидко виводити себе з цього стану. Адже головна задача ворога — знеструмити нас морально, а ми не маємо права цього допустити.
Моя перша мета: надихнути підписників знайти свої власні ресурсні заняття, приділяти системну увагу своєму ментальному здоров’ю. Бо ми обов’язково переможемо, але нам ще в цьому тілі й з цими нервами далі жити та все відбудовувати.
Моя друга мета: тримати руку на пульсі тем і процесів, що стосуються питань рівних можливостей, прав і свобод для жінок, для ЛГБТ-спільноти. Адже ми будуємо нове прогресивне суспільство, в якому немає місця радянським упередженням і стереотипам.
Які найбільші виклики стоять перед вами сьогодні, на вашу думку?
Найбільший виклик — працювати без вигорання, щоб залишався час жити й піклуватися про себе. А також — налагодити процес виробництва, навчитись делегування, знайти команду і фінансування, щоб втілити всі ті проєкти, які задумала.
У профілі вашого Інстаграму ви зазначили, що заряджаєте на позитив. Наскільки це складно зараз, враховуючи війну і нестабільність, та де ви берете сили для допомоги іншим?
Це хороше запитання, бо в мене був момент у лютому, коли я наче той швець без чобіт… Треба знімати щосуботній випуск «Енергійливого» на ютубі, а я лежу трупом, сил нема, апатія, хоч сядь і плач. Спочатку думала нічого не знімати, бо соромно показуватися людям у стані дохлої медузи. А потім я прям отака замучена, без макіяжу, в піжамі, поставила перед собою камеру і сказала: «Не буду брехати, сил нема. Не хочеться навіть чогось хотіти. Я зникаю з соцмереж, з життя людей, і я себе такою не люблю, бо звикла бути сильною». А далі я запропонувала людям 15 простих і дієвих способів, які вже не раз витягали мене з цього стану раніше. Це для мене був справжній стриптиз душі. Не те щоб я до того транслювала «успішний успіх» і з’являлась лише «при параді»… Але щоб відкритись такою нікакєйшею — це було вперше. І ця щирість людей зачепила. Люди писали мені слова подяки, що «якщо вже навіть у тебе сил немає, то, значить, зі мною все нормально і я себе за цей стан вибачаю».
Бути в ресурсі мені допомагають системні заняття з психотерапевтом, системний спорт, прогулянки природою, виїзди за місто, цифровий детокс (пару днів без телефону, соцмереж і новин), спілкування з друзями, музика, піклування за домашніми рослинами.
.jpg)
Лімітована колекція UA’re SHERO бренду answear.LAB
Як, на вашу думку, віднайти у собі бажання жити далі попри війну?
Чим ближче відчуття смерті, тим гостріше відчуття життя. Ще ніколи я не почувала себе такою живою, ще ніколи я так сильно не любила тих, кого кохаю і люблю, й не цінувала значення свого часу на землі. Бо по факту кожна наша мить може бути останньою. Раніше ці слова здавалися такими банальними. Півсвіту досі їздить на Балі, в Індію, у Тибет, щоб навчитися «жити в моменті», щоб випити аяваску і просвітитися, щоб зрозуміти своє призначення, свій шлях. А ми тут, в Києві, чи не щоночі просвітлюємось від роботи ППО. Щоночі в нас переоцінка цінностей і новий старт, бо ми прокинулись живі, а хтось з нас ні.
І попри все, більшість із нас не завмирає, а діє. Не тремтить від страху, а втілює давні мрії. Хтось відкриває бізнес, кафе, міняє нудну роботу, уходить у творчість, розлучається заради справжнього кохання. Живе життя, а не спить. І тому я вважаю, що Україна, а особливо Київ, — це, без перебільшення, найкрутіше місце на планеті зараз. Воно пульсує свободою, можливостями, змінами, життям. І якщо хтось цього не відчуває, то саме час змінити коло спілкування, щоб бути з тими, хто живе, допомагає, змінюється, діє зараз, а не вичікує, коли все скінчиться.
Як ви вважаєте, яка роль жінок у майбутній відбудові країни?
Я вважаю, що було б добре, якби все більше жінок долучалося до процесу очищення нашого суспільства від радянських стереотипів про «істінноє прєдназначєніє жєнщіни», від схиблених сімейних цінностей «руського міра», які трактували нам, як має виглядати та поводитися нормальна жінка. Це все гнилий непотріб. Очищення організму вже пішло.
Війна показала, що жінка має право бути там, де вона обирає бути, коли понад 60 000 українок добровільно пішли у ЗСУ.
Війна зробила нас більш свідомими та небайдужими, тож випадки гендерно зумовленого насильства частіше набувають розголосу в медіа, йде публічна дискусія, і це дає можливість поступово позбуватися віктимблеймінгу «сама винна» та робити світ більш безпечним місцем для жінок.
За рік повномасштабної війни нарешті ратифікували Стамбульську конвенцію, яка у перспективі унеможливить гендерно зумовлене насильство.
Тож головна задача жінок — не зупинятися. Показувати на фактах і власному прикладі, чому рівні права і можливості для жінок вигідні всім. Адже радянська схема «вдало вийти заміж, народити дитину, купити квартиру» — не запорука щастя. Схема бути гарною і поступливою — теж. А от якщо робити ставку на розвиток себе як особистості, шанси зростають, бо це вигідно самій собі, бо так цікавіше жити, бо коли жінка задоволена своїм життям, то партнери підтягнуться.
І ще я дуже топлю за ідею сестринства, коли жінки не травлять одна одну за зовнішність, чоловіків і досягнення, а щиро підтримують і захоплюються одна одною. Бо насправді місця вистачить усім, бо насправді перемоги й досягнення кожної з нас — це внесок, це натхнення для всієї жіночої ком’юніті. Тож замість того, щоб чубитися, є сенс об’єднати сили, чи не так? Великий приклад для натхнення в цьому плані для мене — дружба Джеймі Лі Кертіс і Мішель Йо. Луччі!
У чому полягатиме головна зміна суспільства після нашої перемоги?
Уже відбулося переусвідомлення себе як нації. Ми відчули свою силу, міць, унікальність. Зародилося унікальне явище волонтерства. Ми відчули, що таке сила згуртованості. Перевірили на практиці, що таке жити, створювати, допомагати в максимально екстремальних умовах. Ми позбулися комплексу меншовартості, який роками навіювала нам країна-аналоговнєт. Ми почали цікавитися своєю культурою, історією, постатями. Ми наважилися жити так, як ми хочемо, а не так, як хтось хоче, щоб ми жили. Ми зараз робимо квантовий стрибок у розвитку, і це тільки початок. Я пишаюся жити з українцями в цей час і бути частиною цього виразного роду. Сподіваюся, ще за своє життя встигну побачити культурну творчу революцію, коли ті артисти, музиканти, художники, митці вийдуть зі своїх майстерень на загал і яскраво засяють.
.jpg)
Про любов до України та героїзм українців
Українці — нація сміливих. Чи вважаєте ви себе сміливою? Чому?
Я вважаю себе сміливою, бо щодня обираю жити так, як хочу саме я, так, як мені подобається. Я прагну пробувати нове, іти на страх у всіх сферах життя. Якщо мені погано, я не шукаю винного, а шукаю рішення, як я можу змінити ситуацію, щоб стало круто жити. Я не боюся заглядати в середину себе і визнавати свої слабкості й недоліки. Я не боюся просити вибачення і визнавати провину, я не боюся зізнаватись у коханні та говорити компліменти. Мені вистачає сміливості займатися психотерапією системно, щоб міняти деструктивні патерни й шукати інструкцію до себе. Війна помножила мою сміливість на 100, бо викреслила слово «потім».
Що для вас означає Україна та бути українкою?
Відстоювати свої цінності й свободу до кінця. Не дозволяти нелюдям чинити свавілля.
Хто вас надихає? Чому?
Мене надихають наші хлопці та дівчата військові, наші медики та інші фахівці, які зараз на нулі, бо їхній внесок у нашу перемогу неоціненний. Щоразу, коли в мене опускаються руки, я думаю про те, як їм важко, встаю і фігачу далі. Немає таких слів, щоб описати вдячність кожному і кожній з них.
Що б ви порадили почитати з української літератури?
Перечитати твори Лесі Українки, особливо «Лісову пісню», вчити вірші зі збірки Оксани Забужко та Ліни Костенко, щоб вивчати нові українські слова. Роман Олі Котрус «Нерівні шви» про те, як міняти життя на краще, замість того щоб терпіти токсичні стосунки.
Що б ви порадили українським дівчатам?
Займатися психотерапією, щоб якнайшвидше зрозуміти, що ти за персонаж, чого ти хочеш від життя, що робить тебе щасливою і як це — відчувати себе живою. Не відкладати мрії та плани на потім. Бути чесною з собою у своїх думках і бажаннях, говорити про них вголос. Зробити все, щоб бути впевненою у собі, любити себе і жити за принципом you do you!
.jpg)
Лімітована колекція UA’re SHERO бренду answear.LAB
Про плани та мрії
Як змінилися ваші пріоритети та бажання після повномасштабного вторгнення РФ?
Стала жити за принципом «якщо не точно так, значить точно ні», бо зайвих сил на зайве більше немає. Стала частіше відчувати себе живою. Стала більше цінувати своїх людей. Викреслила не своїх. Відчула силу системного спорту і психотерапії. Нарешті зрозуміла, хто я. Не відкладаю на потім те, що для мене важливо.
Що б ви сказали собі рік тому?
Нічого не бійся, пий заспокійливе і вітаміни, не забувай про крем, частіше хвали й обіймай себе, ти варта любові й поваги навіть без отих твоїх досягнень — просто тому, що ти є.
Про що ви мрієте?
Нещодавно я записала в нотатках відповідь на питання «Чого я хочу?» без цензури та рамок. І там стільки всього цікавого, що мені життя не вистачить, щоб все це здійснити. Тож мрію про те, щоб вистачило.
.jpg)
Answear.LAB
«Кожна колекція Answear.LAB — це історія про жінок. Через моду ми піднімаємо важливі теми, надихаємо та мотивуємо. Цього разу ми голосно і чітко закликаємо жінок брати все у свої руки та вірити у власні сили. Колекція UA’re SHERO — це прославлення незалежності, життя на власних умовах, жіночої сили, з якою ми можемо змінювати світ і діяти, залишаючись самими собою», — каже Ага Войніцька, спеціальна координаторка проєкту в ANSWEAR.com.
Команда:
Фото: Аліна Чопенко
Стиль: Саша Кутовий
Асистент стиліста: Ярина Лобанова
Макіяж: Марина Крук
Зачіски: Данило Мартем’янов
