Українська нація має молоде обличчя та героїчне минуле за плечима. Сильні, незламні, вмотивовані, безстрашні та талановиті молоді українці змінюють історію сучасної України. У нашій рубриці «Сучасний портрет нації» ми розповідаємо про тих молодих людей, які покращують життя країни сьогодні та вказують правильний напрям руху до майбутнього.
.jpg)
Даша Кацуріна — талановита українка, мама двох діток, засновниця бренду Katsurina, який сповідує концепт комфортного базового одягу, та співзасновниця київських ресторанів «Китайський привіт», «Японський привіт», «Тайський привіт» та «В’єтнамський привіт». Заклади самоорганізувалися у перші дні війни і перетворили свій заготівельний цех на волонтерський центр. Працівники «Привітів» також організували формат «Привіт, сусіде» для людей похилого віку, доставляючи їм бокси з їжею.
Керування ресторанами, дизайнерська справа та батьківство — усе це Даша вміє успішно поєднувати та не планує зупинятися. Саме про це і поговорила з героїнею шеф-редакторка сайту ELLE.UA Катерина Попова.
Про роботу під час війни
«Китайський привіт», «Японський привіт», «В’єтнамський привіт» і «Тайський привіт» самоорганізувалися в перші дні війни і перетворили свій заготівельний цех на волонтерський центр. Розкажіть про роботу вашого бізнесу на початку повномасштабного вторгнення.
Ми не відчинили двері наших ресторанів 24 лютого, негайно почали звозити все необхідне для життя в наш заготівельний цех, він є і бомбосховищем. Усі продукти з ресторанів, воду, матраци, подушки з дому команда намагалася якнайшвидше зібрати в безпечному місці. Фінансова служба із самого ранку почала переказувати резервні кошти на заробітні плати команді, ми розуміли, що всім потрібні гроші. Так і пройшло 24 лютого.
Увечері ми на сімейній нараді вирішили, що потрібно перевезти дітей у безпечніше місце, тож вирушили до Карпат. А поки ці три дні ми їхали без зв’язку, гарячої води для малого, сну, було дуже важко. Тільки і встигли, що дати зелене світло нашій команді на використання всіх продуктів, запасів, коштів на приготування їжі та допомогу. І коли ми нарешті доїхали, вони вже годували ТрО, військовий шпиталь та шукали ліки бабусі-сусідці.
Пишу, і в мене мурашки по тілу бігають — дуже пишаюся нашою командою. Так, саме вона перетворила наш заготівельний цех у волонтерський центр. І вже згодом це набуло більшого масштабу.
Ми почали працювати з американським фондом wc kitchen та приготували за ці пів року більше 500 000 порцій їжі для людей похилого віку, які найбільше цього потребували, годували цілі багатоповерхівки, в котрі влучили ракети РФ, годували дитячі табори переселенців та, авжеж, наших військових. Нас дуже підтримали наші гості, і, долучивши їхні донати, ми допомогли гуманітарними боксами мешканцям сіл на Київщині та ліками нашим реципієнтам.
Наприкінці квітня наші ресторани відчинили свої двері, ми розуміли, що потрібно починати працювати та давати роботу команді, але паралельно працює і волонтерський «Привіт».
Працівники «Привітів» також організували формат «Привіт, сусіде» для людей похилого віку, доставляючи їм бокси з їжею. Розкажіть про цю ініціативу, будь ласка.
Цій ініціативі вже два роки, вона з’явилася під час карантину. Ми почали допомагати літнім сусідам та реципієнтам «Життєлюба», які є в зоні ризику ковіду, доставляли бокси з їжею під двері. Наповнення боксу купували з нашими знижками або домовлялися про безкоштовне надання, ціна для того, хто бажав допомогти сусіду, була нижча за собівартість. Потім ця ініціатива переросла в новорічний едишн, два роки ми відправляли самотнім сусідам та в будинки для людей похилого віку бокси з їжею для приготування на новорічний стіл і маленьку ялинку. Ялинка завжди викликала найбільше захоплення у бабусь.
Ви є засновницею бренду одягу Katsurina. Розкажіть, як змінилася робота під час війни. І які плани у бренду далі?
Повномасштабне вторгнення РФ 24 лютого трапилося просто-таки на анонс продажу нашої нової колекції, у нас було все відшите та готове для старту. Наступні два місяці я не могла знайти сили ні на що, паралельно ще в мене трапилося розлучення та переїзд із дітьми до Португалії. Але в середині квітня я прийняла тверде рішення, що досить: у мене є відповідальність перед командою, ми залишаємо в Україні виробництво, магазин, починаємо працювати.
Як почали працювати? Віддали всі відкладені кошти до фонду Маші Єфросиніної, зробили фото колекції на мені з дітьми та почали працювати.
Які плани? Я розумію, що потрібно моє вимушене перебування з дітьми у Європі провести з користю.
У мене великі плани, виробництво, магазин, весь технічний відділ залишаються в Україні. Ми — український бренд, що сплачує податки в Україні. Це для мене дуже важливо.
Де ви черпаєте силу для допомоги іншим та як самі справляєтеся зі стресом та синдромом відкладеного життя?
Мої діти — моя головна мотивація. Їх потрібно годувати, навчати та любити. Я не можу собі дозволити зупинитися. Не маю стільки відкладених грошей чи спадщини, щоб просто існувати.
Розкажіть, що ви плануєте робити після війни, і як, на вашу думку, зміниться сфера гастроіндустрії в Україні.
Я зараз намагаюся не планувати більше ніж на місяць. Ми робимо все, щоб продовжувати працювати зараз, платити податки, та в силу можливостей допомагаємо.
Криза — це трамплін для зростання. В Україні й так надзвичайно високий рівень сервісу та дуже розвинена гастрогалузь. Буде ще більший акцент на локальне, своє, українське. Буде багато туристів, більше фінансових можливостей. Буде кайф!
Про Україну
Розкажіть про найяскравіший спогад з дитинства в Україні.
Я з бабусею в Криму, на дачі в Севастополі, на мисі Фіолент, їм черешню з нашого дерева та чекаю, коли батьки приїдуть з Харкова (це 814 км), вся солона та мокра після моря.
Українців називають нацією сміливих. Ви вважаєте себе сміливою людиною? Чому?
Я дуже смілива. Я — українка, та ще й мама двох українців. Витримати з ними три місяці 24/7 може тільки дуже смілива людина. (Сміється.)
Хто з відомих українців вас надихає? Чому?
Мене дуже надихає те, що і як зараз робить Маша Єфросиніна, вона надзвичайно сильна жінка та мама. Мене надихають мої подруги, вони не відомі українки, але дуже сильні жінки. Мене надихає мій хлопець, моя сім’я.
Як змінилися ваші пріоритети та бажання після повномасштабного вторгнення РФ?
Мені стало дуже соромно за те, скільки уваги приділялося матеріальним речам. Я зрозуміла, як багато я працювала і як мало була з дітьми, як мало просто жила. У мене навіть не було хобі, окрім роботи.
Як ви підбадьорюєте себе у складні моменти?
Мені допомагають:
1. Заняття з психологом.
2. Мої подруги та планування подорожей разом.
3. Ставлю собі запитання: «Чи я зробила все, що від мене залежить?» Якщо відповідь «так», виходжу та просто 30 хвилин гуляю без телефону. У Португалії я просто приходила на пляж та лежала там в одязі у позі зірки. (Посміхається.)
Які у вас мрії та плани?
Я мрію про перемогу України і про те, щоб більше не гинули українці. Щоб усі сім’ї об’єдналися і жінки, хлопці яких зараз захищають нашу країну, не сумували та не страждали.
Я мрію всієї нашою незламною нацією відбудовувати країну. Мрію жити в Україні всією родиною, я хочу працювати руками на своїй фермі, виховувати дітей. Робити Україну гастропривабливою для всього світу.
Що для вас означає Україна та бути українкою?
Україна — це та сама черешня із Севастополя, з бабусиної дачі, це запах метро в Харкові на станції «Захисників України», це парк Чкалова, де завжди гуляє моя донька Саша після садочка, це биточки моєї мами.
Україна — це мій дім і дім моїх дітей.
Як ви вважаєте, яка роль жінок у майбутній відбудові країни?
Жінки, які зараз в Україні. Жінки, які зараз у Європі, але повернуться, коли стане більш безпечно. На нас велика відповідальність — бути прикладом для дітей, надихати своїх партнерів. Давайте займатися саморозвитком через біль та відсутність бажання, давайте намагатися всю цю агресію виливати в роботу над собою, а не в хейт навколо себе.
Яким ви бачите сучасного молодого українця/українку?
Українець — це відсутність упереджень, свобода, це велика любов до свого коріння та свого народу, це постійна робота над собою.
Як ви плануєте відсвяткувати День Незалежності цього року?
Я планую його провести зі своєю сім’єю, розповімо Саші про важливість цього свята. Вона вже також трохи переходить на українську і гордо розповідає перехожим, що вона українка.
