Богдан Стельмах — військовослужбовець ЗСУ у званні лейтенанта. До 24 лютого 2022 року Богдан працював в IT, а інсайдери української fashion-індустрії знають його як модель. В його портфоліо зйомки для відомих світових брендів Hugo Boss, Karl Lagerfeld, Scotch & Soda та Lee Cooper, а також кампейни fashion-ритейлів ЦУМ Київ та CULT Fashion Group, участь у показах Ukrainian Fashion Week та обкладинки незалежних глянцевих журналів.
Спеціально для ELLE.UA Роман Тимофєєв розпитав Богдана про роботу в моді та службу в лавах Збройних Сил України.
Чим ви займались до 24 лютого?
Я вів здоровий спосіб життя. Поєднував розумову діяльність та фізичну. Дуже багато працював над собою і вивчав себе: що мені подобається, до чого є хист. Тому коли мені пропонували щось нове я завжди погоджувався і пробував свої сили.
В пріоритеті в мене була робота в IT — вона дозволяла мені відчувати себе фінансово незалежним. Але я намагався поєднувати її з моделінгом. Часом після напруженого робочого дня їхав на показ чи зйомку реклами. Зазвичай вихідні в мене були розписані на два місяці вперед.
Моделінг — невід’ємна частина мого життя, я планую ще дуже довгий час працювати в цій сфері.
Я переосмислив життя, яке мав до 24 лютого, як, мабуть, і більшість людей. Але я вірю, що ми повернемося до свого звичного життя і будемо ще щасливіші і більш вмотивовані, тому що нас вже не зламати.
Яку зйомку чи співпрацю з брендом ви вважаєте особливою?
Особливо ціную співпрацю з українським брендом класичного одягу Yarmich, засновником якого є мій близький друг Ярослав. У його бренду глибока філософія, я поділяю ті цінності, які він хоче транслювати у світ. Кожна наша зйомка — це окрема фотоісторія, я отримую велике задоволення та натхнення від роботи на майданчику.
Якими були ваші перші думки та дії вранці 24 лютого?
До останнього я не міг повірити в те, що Росія наважиться на такий крок. Як в XXI столітті в центрі Європи одна країна може розпочати повномасштабну війну проти іншої? Це для мене був нонсенс. Пам’ятаю, коли всі навколо панікували, я їх заспокоював і говорив, що не потрібно хвилюватись, потрібно готуватись і продовжувати працювати, якщо така можливість є. Треба інвестувати в країну і тд... 24 лютого я був в потязі — їхав до друга на захід України. Коли мені подзвонили, я ще спав і почув слова, які змінили життя кожного з нас: «На нас напали». Тоді вперше мене охопило первинне відчуття тривоги і страху. Я думав, що робити далі, і прийняв рішення не сходити з потяга. Люди виїздили з міст, утворились кілометрові пробки, була паніка і звучала сирена. Цей ранок я запам’ятаю надовго….
.jpg)
Чи була в вас військова підготовка, бойовий досвід? Військова кафедра чи, можливо, якісь тренінги?
Так, була — в студентські роки я закінчив військовий інститут ім. Тараса Шевченка, це була військова кафедра, де я отримав вищу військову освіту і по закінченню звання молодшого лейтенанта. Там я дізнався, як правильно користуватись зброєю, опанував навички ведення бою та керування особовим складом. Також час від часу відвідував тир, де міг удосконалювати навички стрільби з пістолета.
Як ви прийняли рішення піти в ЗСУ? Як на це відреагували ваші близькі?
Я до останнього працював, тому що мав змогу це робити і допомагав ЗСУ донатами та допомогою кіберполіції (зараз не можу вдаватись в подробиці). На початку квітня мені зателефонували і повідомили, що мене призивають в лави Збройних Сил України. Я пішов, тому що знав, що це мій обов`язок перед рідними, перед людьми, які живуть в Україні, перед країною, якій я давав присягу боронити її суверенітет.
Через два дні я вже був на тренувальному полігоні, навчався нового ремесла, яке дозволить врятувати своє життя і виконати поставлені задачі з максимальною продуктивністю. Батьки, звісно, засмутилися, тому що це війна і ніхто не знає, чи повернеться звідти живим. Але ми боремося за життя, тому і переможемо.
Чим ви займаєтеся на службі та як проходить ваш день сьогодні?
Я служу в Повітряних силах Збройних сил України. Одразу скажу, що не про все можу розповідати. День починається з підйому, після нього сніданок та шикування, де ми вшановуємо хвилиною мовчання полеглих Героїв України.
Далі займаємося по розкладу, який розписуємо на місяць. Це робота з особовим складом та робота на техніці, тому що ми відповідальні за боєздатність тієї техніки. Також регулярні чергування по частині та бойові чергування, де ми підтримуємо порядок та дисципліну особового складу та відповідаємо за бойову роботу підрозділу. Регулярні виїзди на полігони та опанування бойового злагодження.
Чи слідкуєте ви за соцмережами, політичним життям всередині країні та за кордоном, читаєте новини?
Так, звісно, я стежу за новинами, за щоденним зверненням президента України до народу. За роботою нашого керівництва, за новинами про допомогу українській армії від наших міжнародних партнерів. Щоразу коли нам оголошують підтримку зі зброєю для захисту нашої країни, настрій підіймається і знову повертається мотивація рухатись далі, усвідомлюючи те, що з цією зброєю нам буде легше вести активні бойові дії задля повернення окупованих територій.
Хто поруч з вами? Розкажіть про людей, з якими ви служите. Хто вони за професією, як ви знаходите спільну мову?
Зі мною багато людей з різними професіями, які об`єдналися і готові працювати разом задля спільної мети. Більшість особового складу — це мобілізовані громадяни України, які вчора були водіями, радіо-інженерами, лікарями, власниками бізнесу, а зараз вони поряд несуть службу для народу України. Ці люди пожертвували своїм минулим життям, і пішли добровольцями, щоб захистити нашу землю і людей, які живуть на цій землі.
Я здебільшого спілкуюсь з офіцерським складом, оскільки до своїх підлеглих маю ставитись суворіше, але справедливо, щоб вони бачили в мені перш за все командира і були готові виконати наказ без сумнівів у моїй компетенції.
За свій життєвий досвід я навчився комунікативних та лідерських навичок, тому швидко знаходжу спільну мову з людьми і в армії це не виняток. Мабуть, більшість людей, що зараз в ЗСУ, займаються зовсім не тим, що робили у мирному житті, але війна вносить свої корективи і потрібно до цього адаптуватись і рухатись далі.
Які складнощі вам довелося подолати під час служби?
Пам’ятаю, як спочатку звикав до побутових умов, які є в армії. В перші місяці був випадок, коли почалась тривога, а я був дуже виснажений і вчасно не відреагував. Прокинувся вже безпосередньо під час вибухів ракет — тоді я зістрибнув з ліжка і на адреналіні біг в укриття в чому спав. На щастя все обійшлось і я залишився живим і неушкодженим. Зараз для мене кожен день — ціле життя.
Що вас найбільше вразило під час повномасштабної війни?
Наші люди вразили мене найбільше. Всі об`єдналися між собою, як ніколи до цього. Темпи, з якими вся Україна, почала підтримувати своє військо та кількістю добровольців, які прийшли боронити свою землю від загарбників, які вирішили, що їх тут хтось буде чекати. Тепер ми показали всьому світу, на що спроможний Український народ, ми незламні!
Що не дає зараз впасти духом? Як ми можемо вас підтримати?
Підтримують мої друзі, рідні та люди які, відчули на собі агресію «російського миру». Ненависть до росіян. Це, можливо, не найкраща моя емоція, але вона настільки потужна, що дає мені сили продовжувати рухатись далі. Коли стає дійсно важко і хочеться опустити руки, завжди думаю про брата, який знаходиться під Бахмутом, і те, що йому не легше, як і іншим побратимам. Скласти руки просто не маю права.
Потрібно підтримувати армію, тому що воно стоїть між вами і смертю, як стіна. Також пам’ятайте про ціну, тому що хтось вже ніколи не побачить батька, чоловіка, брата, дитину. Потрібно вшановувати людей які поклали своє життя на полі бою і повернулись на щиті на рідну землю. Війна продовжується. Маємо її виграти, тому що якщо програємо – не буде України.
.jpg)
Що зараз найважливіше для нашої перемоги?
Підтримка світової спільноти важлива для нас як ніколи, Важливо, щоб люди в Європі не звикали до цих новин і не ставились до цього, як до чогось звичного. Тому потрібно докладати зусиль, щоб міжнародна спільнота продовжувала зберігати фокус на Україні. Потрібно писати в соцмережах, дзвонити знайомим іноземцям, виходити на мітинги і нагадувати про те, що відбувається зараз на нашій землі, в яких умовах доводиться жити людям. І те про що я вже говорив вище: підтримуйте ЗСУ, волонтерте, хто скільки може, працюйте, щоб була змога донатити, приєднуйтесь до війська.
Де і як ви би хотіли зустріти день перемоги?
Чесно кажучи, навіть і не думав ще про таке... Спочатку хочу почути ці слова: «Ми перемогли!». Війна змінила моє життя, як і кожного із нас, але я обов`язково повернусь до того, чим займався раніше. Буду більше проводити часу з рідними, цінувати речі які ще вчора здавались звичайними, і які сьогодні вже такими не здаються. Слава Україні!
