Сьогоднішні дні багатьох з нас сповнені тривогою, невизначеністю та страхом перед майбутнім — через війну, втрати та зневіру. Всі ці відчуття посилилися водночас з регулярними багатогодинними відключеннями електроенергії, опалення та води, які вкрай важко переживати в складних погодних умовах.
Ексклюзивно для ELLE.UA психологиня, сексологиня, тілесно-орієнтована терапевтка з 18-річним безперервним практичним досвідом, авторка унікальних освітніх вищих жіночих курсів, засновниця Школи Досконалості Науки Любові й мама трьох дітей Світлана Пашкевич поділилася практиками для відновлення відчуття тепла в серці та тілі, спокою та бажання жити.
Коли вимикають світло, здається, ніби вимикають життя. Коли в домі холодно — морок осідає не лише в повітрі, а й усередині. Коли немає води, тепла, стабільності — жінка непомітно перетворюється на функцію: витримати, вижити, впоратися. Але жінка — не механізм. Жінка — це Чаша життя. І навіть у найкрижаніші дні вона може зберегти головне: м’якість, чуттєвість, внутрішній вогонь і гідність.
Іноді це робиться не логікою, а парадоксом. Бо жіноча сила — не в стійкості, а в умінні залишатися собою, коли світ вимагає стати каменем.
1. Парадокс виживання: не ставати героїнею
Найнебезпечніша пастка кризи — роль «Я маю витримати». Вона робить жінку сильною… але порожньою. Забирає сяйво й залишає лише функцію.
Практика «Я маю право бути живою».
Зупиніться на хвилину.
І скажіть пошепки — як молитву, як внутрішній код: «Я не зобов’язана бути сильною завжди. Я маю право бути живою. Я маю право бути жінкою навіть зараз».
Це не слабкість. Це повернення себе в тіло.
2. Парадокс холоду: тепло народжується не зовні, а зсередини
Коли немає теплої батареї, ти починаєш шукати тепло в зовнішньому. Але є інше тепло: жіноче, внутрішнє. Воно йде не від обігрівача, а від присутності.
Практика «Долоні-храм»:
Одна долоня на груди, друга — на низ живота.
Зробіть 12 повільних вдихів.
І скажіть всередині тихо: «Я зігріваю себе собою».
У цей момент ви не просто «дихаєте». Ви повертаєтеся додому — у простір, який ніхто не може вимкнути.
3. Парадокс хаосу: рятує не контроль, а ритуал
Хаос руйнує психіку не тим, що він складний. А тим, що він нескінченний і непередбачуваний. Жінку збирає назад не план, а повторюваність.
Ритуал «Свічка» (10 хвилин):
Запаліть свічку (навіть маленьку).
Розчешіть волосся повільно.
Нанесіть на долоні крем або олію.
І скажіть: «Я повертаю собі красу. Я повертаю собі жінку. Я не зникаю».
Цей ритуал як знак: ви не просто виживаєте, ви продовжуєте бути собою.
4. Парадокс м’якості: ніжність вмикається через кордони
Жінка стає жорсткою не тому, що «таке життя». А тому, що її кордони розмиті. Вона занадто багато терпить, тягне, «мусить». І тоді її ніжність зникає.
Практика «Тепле "ні"»:
Оберіть одну дію, яку ви сьогодні не робите: не пояснюєте, не доводите, не рятуєте всіх.
І скажіть собі: «Я обираю себе. Я не ресурс. Я — життя».
Парадокс у тому, що коли жінка каже «ні» — всередині з’являється місце для «так».
5. Парадокс темряви: у ній важливий голос
Коли навколо тривожно, жіноча енергія часто «йде вгору» — в думки, в голову, а тіло стає холодним і затиснутим. Повертає нас назад… звук.
Практика «Голос — тепле хутро» (2 хвилини):
На видиху тягніть звуки: «Ммм…», «Ааа…», «Ууу…». Наче ви зігріваєте себе вібрацією.
Наче ви співаєте собі: «Я тут».
6. Парадокс відсутності води: омовіння можна зробити точково
Сьогодні у багатьох немає можливості повноцінно прийняти ванну або душ, і жінка відчуває, що втрачає чистоту, сяйво, свіжість. Але чистота — не завжди літри води. Чистота — це відчуття себе.
Практика «Корона і серце»:
Протріть вологим рушничком/серветкою або краплею води обличчя, шию та кисті.
І подумки промовте: «Я очищаю поле. Я повертаю світло в себе».
Навіть після цієї простої дії ви знову відчуєте: «Я жінка!»
7. Парадокс дефіциту: краса важливіша за функціональність
Коли все складно — здається дурним «наряджатися». Але саме тоді краса стає не примхою, а опорою.
Парадоксальна практика:
Одягніть красиві сережки.
Улюблену білизну.
Сукню.
Хутро.
Заплетіть волосся.
Не для людей — для власної нервової системи. Для того щоб тіло пам’ятало: «Я не лише виживаю. Я живу».
8. Парадокс самотності: контакт можна створити навіть наодинці
Тепло не завжди приходить від інших. Іноді воно починається з простого: бути поруч із собою.
Практика «П’ять жіночих дотиків»:
Повільно торкніться плечей, грудей, живота, стегон, обличчя. Під час кожного дотику промовляйте:«Я з тобою». Це дуже сакрально. Бо жінка здатна відтанути лише там, де її не залишили.
9. Парадокс кризи: мікророзкіш лікує психіку
Криза робить життя грубим. І якщо жінка живе лише в цій грубості — вона грубіє всередині. Тому потрібна розкіш у мікродозах: не як витрата, а як обряд збереження душі.
Оберіть щось одне: чай у красивій чашці, срібна ложечка з медом, крапля парфумів, шматочок шоколаду, кришталь у відблиску полумʼя свічок, улюблена прикраса, затишний кашемір або вовна, трішки пухнастого хутра, теплий плед на плечі та хвилина тиші. І скажіть собі: «Я гідна ніжності. Навіть зараз».
10. Парадокс жіночої сили: повертає не активність, а повільність
Жіночність не живе в темпі. І коли темп зашкалює — вона згасає.
Практика «Хода богині» (3 хвилини):
Пройдіть кімнатою повільно.
Опустіть плечі.
Розслабте живіт.
Зробіть довгий видих.
І всередині промовте: «Я не біжу. Я йду. Я є».
Парадокс: коли ви сповільнитеся — світ перестає ламати вас.
Пам’ятайте, що жінка — не лампочка! Так, світло можуть вимкнути. Так, батареї можуть охолонути.Так, воду можуть давати за графіком. Але є те, що неможливо вимкнути, якщо ви самі це не віддасте. Ваша внутрішня жінка. Ваша м’якість. Ваша здатність відчувати. Ваше тепло — як полум’я, яке живе не в розетці, а в глибині. І часом найсакральніше, що ви можете зробити в такі важкі дні, — це не «врятувати всіх», а залишитися живою.
