Торік фільм Брейді Корбета «Бруталіст» здобув «Срібного лева» на Венеційському фестивалі, а нещодавно — ще три премії «Золотий глобус». Історія про угорського архітектора Ласло Тота, який вижив у часи Голокосту та переїхав до США, щоб побудувати нове життя та карʼєру, у майбутньому може позмагатися і за декілька «Оскарів».
Успіх фільму привернув увагу до художниці-постановниці Джуді Бекер. Вона змогла відтворити дух модерністів у «Бруталісті», працюючи з мінімальним бюджетом та не маючи архітектурної освіти.
«Я думала, що роблю маленький артхаусний фільм, акт любові. Зазвичай схожі стрічки не отримують такого визнання», — поділилася художниця-постановниця.
Джуді Бекер сподівалася співпрацювати з режисером Брейді Корбетом і була великою шанувальницею бруталізму — мінімалістичного стилю, якому притаманні масивні, неоздоблені конструкції з бетону чи цегли. Як їй вдалося передати бачення головного героя та архітектуру у фільмі? Художниця-постановниця поділилася з ELLE Decor.
Архітектура у фільмі здається реальною — проте це не так
Сюжет фільму розгортається навколо взаємин між раніше відомим у Будапешті єврейським архітектором Ласло Тотом, ув’язненим у концентраційному таборі під час Другої світової війни, і промисловцем Гаррісоном Лі Ван Бюреном, який мешкає у маєтку в штаті Пенсильванія.
Спочатку син Ван Бюрена найняв головного героя, щоб той оновив бібліотеку. Пізніше архітектора запросили збудувати Інститут Ван Бюрена — громадського центру, який складався з бібліотеки, театру, спортзалу і християнської каплиці.
Завдання Джуді Бекер — розробити ці простори.
«Я вже створювала декорації, але ніколи — справжні будівлі, — каже художниця-постановниця. — А Ласло був зірковим архітектором XX століття, тому це було досить складно».
Інститут Ван Бюрена на вершині пагорба ніколи не будували насправді — він здавався справжнім лише завдяки магії кінематографу.
.jpeg)
Інша країна для фільмування
Стрічку знімали в Угорщині, а не в США — за винятком однієї сцени в Італії. Локація була критично важливою, адже велику частину бюджету — 10 мільйонів доларів — команда витратила на техніку широкоформатної кінематографії VistaVision.
«Ви отримуєте набагато більше за свої гроші у Східній Європі, — каже Джуді Бекер. — Це єдине місце, де ми могли зняти такий фільм».
Для знімань використовували, зокрема, водосховище Йожефа Грубера в Будапешті, та маєток початку XX століття за дві години від міста. Сценарій «Бруталіста» передбачав бібліотеку — і Джуді Бекер створила дві версії дизайну локації: «до» і «після» реконструкції.
Художниця-постановниця створила простір артдеко, що акцентує на червоному кольорі. За сюжетом, пізніше Ласло Тот перетворив локацію на сучасну бібліотеку із дерев’яними полицями від підлоги до стелі, які розкриваються, ніби пелюстки квітки. Джуді Бекер спроєктувала кімнату з ефектом вимушеної перспективи — оптична ілюзія змінила форму простору, а художниця-постановниця спрямувала погляд глядача до центру, де розташувала одне кріслом для читання.
Бруталізм — це стиль, проте й метафора
У фільмі Ласло Тот рішуче налаштований реалізувати суворе, монументальне бачення для величезного бетонного Інституту.
«Мої перші розмови з Брейді стосувалися Інституту — це був перший проєкт і мій перший досвід у зображенні Тота, — пояснює Бекер. — Будівля певною мірою описана в сценарії: вона мала символізувати бараки концентраційних таборів, де Ласло та його дружина Ержебет були ув’язнені. Водночас вона мала уособлювати ідею свободи, жах таборів і певний перехід між Ласло та Ержебет».
Результатом роботи художниці-постановниці стала мінімалістична бетонна структура зі світловим отвором у даху, через який у певний час доби на вівтар із каррарського мармуру падає світловий хрест.
.jpeg)
Дизайн Інституту продемонстрував красу та силу бруталізму.
«Одна з важливих рис бруталізму — це відсутність історичних відсилок, — зазначає Бекер. — Це тільки погляд у майбутнє. І я думаю, що саме через це багато людей його ненавидять — як і в атональній музиці, тут немає нічого, з чим ти можеш себе ототожнити. А Ласло саме цього і потребує. Він прощається з історією й усім, що хоче забути».
