Спеціальна версія журналу
ELLE Україна

15 цитат из романа Лины Костенко «Записки українського самашедшого»

Книжная полка редакции ELLE.UA: шеф-редактор Екатерина Попова

Екатерина Попова

На днях дочитала первый прозаический роман украинской писательницы Лины Костенко «Записки українського самашедшого». Понимаю, почему роман практически сразу стал украинским бестселлером. И скажу честно: мне он дался нелегко. Не жалею, что пришла к нему только сейчас, поскольку все описанное Линой очень актуально и демонстрирует причины и последствия того, что происходит сегодня, а именно — война в Украине, которую развязала Россия, чтобы удовлетворить свои имперские амбиции, геноцид украинского народа и терроризм со стороны РФ.

«А ви думали, що Україна так просто? Україна — це супер! Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни».

Роман смело можно называть книгой-событием, поскольку главный герой — 35-летний программист — ведет своеобразный дневник, записывая в него все катастрофы, выборы, курьезы, покушения, убийства в период президентства Леонида Кучмы и Оранжевой революции. Поэтесса писала свои «записки» почти 10 лет. Главный герой пытается дать выход своим эмоциям в коррумпированной атмосфере режима Кучмы и не скатиться в полный цинизм (читая роман, вместе с героем пытаешься не скатиться в эмоциональную яму, депрессию и полное разочарование в мире), рассказывая иронически и трагически одновременно: «2000-й ми зустріли пристойно. Один сусід стрибнув з восьмого поверху. Одна знайома втонула у ванні. В Росії прийшов новий президент і почав нову чеченську війну».

Лина Костенко

Интересно также и название романа, которое с первого взгляда отсылает к повести Гоголя, но при внимательном рассмотрении мы понимаем, что все не так просто. «…У Лины Костенко герой не безумный. Он просто «сАмашедший». Не «с ума сшедший», а тот, кто идет сам по себе. Такой игриво-иронический афронт относительно тотальной суржикизации. Потому что писать «сумасшедший» — прямо перебрасывать мостики к Гоголю. Тем более что истоки слова «самашедший» следует искать не в суржике, а в народной стихии, потому что это слово употреблялось еще в начале ХХ века…» — объясняет критик, литературовед, переводчик и писатель Дмитрий Дроздовский.

Следует заметить, что главный герой романа становится жертвой информационного пространства, и здесь узнаете себя? Его болезненно интересует все, что происходит на планете каждый день, он собирает факты и события в Интернете, в газетах, на телевидении и записывает их. «Це як поганий наркотик, інформаційна ширка, настрій не піднімається, а голова болить». «Схоже, що трагедії стають буднями людства» — сегодня это будни каждого украинца.

416 страниц романа, на каждой странице которого я выделяла карандашом по одной-две-три цитаты. Это издание действительно говорит. Говорит о боли и ненависти к пророссийской продажной власти в нашей стране в начале ХХI века: «Сокири не треба, коли такі люди при владі, вони вже давно збили Україну з курсу». О безразличии народа в то время (а это начало нулевых) к тому, что вообще творилось в стране: «Великий народ обирає карликів, маріонеток, і що цікаво — не він їх, а вони його сіпають за мотузочки у цьому політичному вертепі. Почуваю себе засмиканим з усіх боків». 

Роман Лины Костенко «Записки украинского самашедшего»

«У нас навіть Незалежність украли. Ми думали, що вона є, а її вже не було», — кричит сквозь боль в романе Лина Костенко. 

Грусть, разочарование, безысходность, поиски смыслов.

Об этой книге хочется сказать очень много, но оставлю цитаты, которые скажут больше меня.

«Людям не те що позакладало вуха — людям позакладало душі».

«Манія величі — це хвороба. Комплекс меншовартості — теж хвороба. Тільки ще гірша».

«Україна — це резервація для українців. Жоден українець не почувається своїм у своїй державі. Він тут чужий самим фактом вживання своєї мови».

«Інколи мені здається, що я не живу, а одбуваю життя. У нас всі так живуть. Сьогодні абияк, а надії, що завтра буде краще. А воно завтра та й завтра, і все уже позавчора. А життя як не було, так і нема». 

романа Лины Костенко «Записки украинского самашедшего»

«Коли починається смерть культури, настає культура смерті».

«Фронт національної гідності теж тримають мертві. Коли вже його триматимуть живі?»

«У кожної нації свої хвороби. У Росії — невиліковна».

«І не давайте мені знеболюючого. Я повинен нарешті відчути правду».

«Все одно за владу буде соромно, за будь-яку владу час від часу буває соромно. А от за Україну соромно вже не буде, і моє місце серед цих людей».

«Коли держава говорить кийками, сперечатися з нею важко».

«Те, що діється тепер у світі, — це кошмар, що приснився людству. Потім його назовуть Історією і приплюсують до попередніх кошмарів».

роман Лины Костенко «Записки украинского самашедшего»

«…стільки вже наговорено, до цілковитої втрати смислу. Та ще й якоюсь мовою недолюдською, сурогатом української і російської, мішанкою, плебейським сленґом, спадком рабського духу і недолугих понять, від чого на обличчі суспільства лежить знак дебілізму…»

«Свобода справді є. Пиши що хочеш. В тюрму не посадять, у психушку не запроторять. Але можуть убити».

«Ми ушкоджене покоління. Ще від предків щось узяли, а нащадкам вже не маємо що передати». 

«У всіх країнах мови як мови, інструмент спілкування, у нас це фактор відчуження. Глуха ворожість оточує нашу мову, навіть тепер, у нашій власній державі. Ми вже як нацменшина, кожне мурло тебе може образити. Я ж не можу кроку ступити, скрізь привертаю увагу, іноді навіть позитивну, але від цього не легше. Бо в самій природі цієї уваги є щось протиприродне, принизливе. Людина розмовляє рідною мовою, а на неї озираються». 


Реклама

Популярные материалы

Закуска из шампиньонов и белых грибов


Украинский фильм «Как там Катя?» получил две награды на...


Стало известно, сколько заплатят Леди Гаге за роль Харли Квинн...


Читайте также
Популярные материалы