Письма украинских писателей ― это ценный источник для изучения их личности. Из написанных строк мы можем узнать, как поэты и прозаики относились к своей семье, как оценивали общественно-политические события и как комментировали литературный процесс.
Особого внимания заслуживают письма украинских шестидесятников ― Василия Стуса и Василия Симоненко. Предлагаем и вам просмотреть отдельные отрывки. Следующие цитаты наводим на языке оригинала.
Василий Стус
Известный украинский диссидент Василий Стус писал письма родным ― в основном жене и сыну ― во время своих заключений. Цитаты взяты из книги «Письма к сыну».
Письма к сыну
10.10.1982
10.10.1982
«…Коли в Тебе буде чисте, безгрішне серце, тоді Тобі легко житиметься в світі – де б Ти не був і які б лиха не зазнавав. Бо будеш, як світлий вогник, чистий промінь, до якого все тягнеться з найчистішими поривами. Бо будеш сам прекрасною людиною – такою, як Твоя мама, як бабуся Їлинка. Не гріши, сину. Це перше правило. І, може, єдине. Ні перед ким ― ні перед людьми (байдуже ― добрими чи злими), ні перед деревом, ні перед птахою. І тоді будеш, як Бог».
3.10.1983
«Щедре серце ― дається любов’ю. Великою любов’ю, більшою за Тебе. У Твої літа найголовніше, може, вчитися любити. Вміти любити ― то велике вміння. Не знаю, чи є в Тебе дівчина. Коли є (чи ― коли буде) ― намагайся, щоб вона була вища за Тебе. Тобто щоб Ти дотягався до неї, а не опускався. Коли ж вона надто земна, то вигадай її – небесною, і вона стане небесніти. Але краще, щоб у неї було і землі, і неба. Дівчина має надати Тобі змогу ― кращати, а не гіршати. Любов ― то, може, єдина справжня квітка, подарована людині Богом. Тільки в любові людина розумна. І навіть: що більше, дужче любиш ― то розумнішаєш. Інших квіток, кращих за цю, квітку любові, я не знаю. Не знай поганих дівчат ― хай вони для Тебе просто не існують».
Из писем к жене и сыну
1.06.1981
«Учися жити ― то високе мистецтво, якого чимало людей так і не навчилося, хоч прожили життя. Але тут і дивувати ніяк: хто вчить жити? Люди, народившись, вважають, що жити вони вміють. Для багатьох це ― прибільшувати свою власну порожнечу всякими набутками ― давай купимо те чи те. Оце ― і все життя: заслонити свою порожнечу громаддям машин, телевізорів і т. д. Але ― це смішне вміння, це наївна спроба втекти од життя на луки задоволення. Життя не є насолода. І не є задоволення. Воно має свій насущний житній, із остюками, смисл. У тому насущникові – міра життя».
14.09.1981
«Ти повинен бути освіченою людиною. Бо теперішня людина ― тільки освічена. Людина – це обов’язок, а не титул (народився — і вже людина). Людина ― твориться, самонароджується. Власне, хто Ти є поки що? Кавалок глини сирової, пластичної. Бери цей кавалок у обидві жмені і мни ― доти, поки з нього не вийде щось тверде, окреслене, перем’яте. Уяви, що Бог, який творить людей, то Ти є сам. Ти є Бог. Отож, як Бог самого себе, мни свою глину в руках, поки не відчуєш під мозолями кремінь. Для цього в Тебе найкращий час ― творися ж!»
15.01.1984
«Коли Ти матимеш свій характер — щоб був по Тобі і щоб був міцний, то буде найважливіше — за всякі там університети. Бо характер — це фундамент для майбутньої будівлі. Коли він міцний, то на ньому можна зводити хмарочоси, він витримає будь-яке навантаження. Людський характер, правда, на відміну од будівлі, виробляється чи не на все життя. Кожен великий іспит життьовий показує, чого вартий підмурок. Він може зруйнуватися — коли слабкий (орли стають свиньми), може підруйнуватися, а може не тільки витримати все, а ще й зміцніти».
Василий Симоненко
Украинский поэт-шестидесятник часто писал письма своей жене Люсе.
13.11.1957
«Моя маленька дівчинко!
Якби ти знала, як я чекав від тебе хоч якої-небудь вісточки. Чесне слово, ходив як помішаний. Було обідно і боляче, що ти відносишся до всього з таким олімпійським спокоєм. Мовчиш, мов води в рот набрала. Через тебе ледве не завалив екзаменів. Вірю і знаю, що все це не випадково і не тимчасово. Бо такі дівчата, як ти, вдруге не зустрічаються. Аби тільки ти була розумною і не викидала ніяких коників — буде в нас все дуже гарно. Бо я люблю тебе. Може, тобі обридло це слухати, але це правда. Те, що Сашко пише тобі листи, то його справа. Хай собі пише на здоров’я. На те його й грамоті вчили…Через шість днів після того, як опущу цей лист в ящик, в Черкаси власною персоною з’явлюся і я. І хоч на вокзалі мене не стрічатимуть з квітами і музикою, буду щасливий, бо побачу тебе…Шукав хороших відкриток з гарними квітами, щоб написати на них вірші, але нічого путнього не знайшов. А поганих відкриток послати тобі не можу. Краще вже написати їх на звичайному папері».
15.11.1957
«…Люба Малюсю, ти, мабуть, про мене ніколи не думаєш, бо мені щось не ікається. Якщо ця прикмета вірна, то ти, певне, вважаєш мене своїм найлютішим ворогом. Тобі повинно ікаться з ранку до вечора, з вечора до ранку.
Бо ти завжди зі мною, бо «в душу світять сині-сині очі, мов фіалки перші навесні».
Твого єдиного листа вивчив, мов дипломатичну ноту. Але з тебе державного діяча, мабуть, не буде. Хоч у тебе і є все необхідне для цього. Ти вмієш говорити загадками, але державний діяч мусить вміти ще й давати обіцянки. А ти, мій маленький міністре, нічого не обіцяєш…
Головне — люблю Малюсю і дуже скучив за нею. І, крім того, надіюся, що вона за мною теж скучила. Да ж?
Люблю. Цілую. Твій Василь»
14.11.1957
«Вітаю тебе, Люсю!
Здавалося мені, що нарешті знайшов ту дівчину, яку так довго шукав. Але твоє мовчання красномовно говорить про інше. Очевидно, мої листи були для тебе непотрібні і зайві, як непотрібний тобі й я. Що ж, в такому разі вибач за те, що потурбував тебе незграбними ніжностями. Я не збираюся вчиняти істерики, бо це не моє амплуа, та, зрештою, і не знаю достовірно, в чому справа.
Обидно тільки, що не можу забуть тебе. Влопався, як пацан. Але це вже не має ніякого відношення до листа. Поки не одержу від тебе якої-небудь звістки, писати не буду.
На цьому бувай здорова.
Василь»
