Лесь Панчишин: «Нове покоління художників не хоче чекати 40-50 років, якщо вже є що показати»

Молодий український художник Лесь Панчишин - цього року його роботи були представлені в Українському інституті Америки в Нью-Йорку та Українському національному музеї в Чикаго

Молодий український художник Лесь Панчишин виставлявся у Швеції, Австрії, Бельгії та Парижі, а цього року його роботи були представлені в Українському інституті Америки в Нью-Йорку та Українському національному музеї в Чикаго. У вільний від мистецтва час він знімає кліпи для український зірок, а 14 листопада у столичній галереї інтер’єр-дизайну Sobi Home відкрив персональну експозицію «Art Desing Vision». Тетяна Сухачова поговорила з митцем про його творчий шлях, ейджизм й питання без відповіді.

Все більше представників творчих професій звертаються до колаборацій і ви не стали вийнятком, поєднавши інтер’єрний дизайн і живопис. Як це сталось?

Команда Sobi Home написала мені в facebook. Вони побачили моє інтерв’ю у Скрипіна, оцінили мої картини. Насправді, мені самому було дуже цікаво. Це новий досвід, який розширює горизонти комерції. З’являється нове бачення простору... Тому відправив їм роботи, що були в наявності. Потім спеціально написав дещо. І все склалося як пазл.

За роки своєї діяльності ти встиг побувати з виставками у Штатах та Європі. Зараз твої основні клієнти з-за кордону. Але зазвичай, процес становлення митця відбувається за сценарієм: місцеве визнання – потім всесвітня слава. Ти зайшов з іншого боку. Чому?

Я не знаю, з іншого боку, чи ні. У кожного свій шлях. Звісно кожен вибудовує власну стратегію. У мене логічно все виходило. І для мене це було і є правильним.

Тобто від самого початку не було конкретного плану створити серію картин і їхати з нею в Штати?

Ніхто насправді навіть і не думав, що я буду малювати. Ну принаймні, ніхто не робив ставку на те, що я стану художником. Спочатку я вчився на художній кераміці, але знав, що цим займатись не буду. Прогулював деякі пари і додатково ходив на живопис. А у 2012 SlavaFrolova-Group  почала своє існування. Я побачив їхню виставку і написав з пропозицією співпраці. Вони відповіли, що будуть їздити по всій Україні і треба принеси деякі картини. Вони глянуть на них і скажуть, будуть співпрацювати зі мною чи ні. Я так і зробив. Пам’ятаю, мої роботи дуже сподобалось саме Славі. З цього і почалась вся двіжуха. У наступні два роки я брав участь у багатьох виставках. Це був величезний досвід. Потім вже були Штати.

Ти сказав, що коли починав, ніхто не ставив на тебе, як на художника. А чи не було такого моменту, коли в процесі ти сумнівався? Не боявся, що зусилля не  виправдаються?

Таких сумнівів в принципі не було. Хоча якось на одну з виставок Slava Frolova-Group прийшли мої викладачі і один з них сказав щось типу «Халтура!». Звісно, такі штуки заїдають. Ці слова засіли в голові і стільки мотивації дали. Ти думаєш, що падаєш, а насправді в два рази вище підіймаєшся. Це мої роботи, і я створюю свої правила. Для мене воно так, і не інакше... Я назавжди запам’ятаю ті слова:  «Воно що, продається?» (сміється)

На одній з лекцій в рамках фестивалю New Wave Exebition ти казав: «Раніше молодим художником називали митця, якому за 30. І якщо це молодий художник, то хто ж тоді я?». На твою думку, зараз ситуація змінилась?

Чесно, від того нікуди не подітись. Мабуть, багато людей мого віку не хоче чекати 40-50 років, якщо вже є на що подивитись. Просто люди старшого покоління в іншій країні виросли. Вони не можуть зрозуміти, яким чином це все відбувається. Як це хтось може прийти і змістити їх на посаді? Ще й на двадцять років молодший.

До речі, про молодих художників. В який момент митець переростає цей статус?

Немає відповіді на це питання. Я сам ще не переріс (сміється). Я зрозумів, що велику роль грають люди, які тебе представляють. Є художники, які бояться себе показати. Але, якщо ти сам не почнеш собою займатись, ти нікого не зацікавиш. Ще якихось років вісім тому, я не міг подумати, що буду відкривати виставки, вести переговори по продажах.

Щодо різноплановості. Окрім живопису ти займаєшся ще й відеографією. Знімав концертні відео для гуртів Антитіла, Vivienn Mort, Тартак та інших. Останній кліп ти зняв для Тарабарової...

Це було відео для презентації альбому. Знімали все дуже швидко, бо Світлана нещодавно народила і часу багато на то не було. Головне, вона лишилась задоволеною.

А для тебе, відео і живопис існують, як паралельні діяльності? Чи в майбутньому ти робиш ставку на щось конкретне?

Ставку я не роблю. В мене по житті так складалося, що мені було цікаво спробувати все. Хотів дійти до певного рівня. Тепер я вмію все. Однак на майбутнє розумію, що треба займатись чимось одним. Я знаю, як і куди рости далі так, аби був якісніший продукт. Знаю, яку команду треба. Але я також знаю, що живопис на все життя. Це те, що всередині. Стосовно відео... Мені  хочеться зняти, мабуть, щось таке, аби я зрозумів - це і є мистецтво.

Зважаючи на досвід - який урок ти запам’ятав раз і назавжди?

В першу чергу, і це, напевно, єдиний урок: треба завжди оцінювати свої можливості і сподіватись тільки на самого себе.

Предыдущая статья
Что носить мужчине после 40
Комментировать
Следующая статья
Мастерская Indposhiv сошьет bespoke-костюмы для детей из малообеспеченной семьи
Последние новости