Зараз важко уявити світ моди без фотографій, глянцевих журналів чи рекламних кампаній. Проте ще декілька століть тому картини талановитих художників були в пріоритеті, а важка техніка обмежувала створення більшості ідей фотографів. Попри це, десятки талановитих мисткинь почали свій шлях у фотографії й показали світові, якою може постати жінка в кадрі. Ми розібрали п`ять прикладів фотографинь, які допомогли створити той світ моди, за яким ми слідкуємо й зараз.
Енні Лейбовіц
Понад 50 років на пʼєдесталі головного фотографа американських зірок
Зараз Енні Лейбовіц 74 роки, і вона не припиняє робити кадри, про які мріє кожна зірка Голлівуду. Жінка стала популярною ще у 70-х, однак і досі продовжує демонструвати те, як необхідно «ловити» момент на знімках. Прихильники не можуть точно визначити причини її успіху, адже триматися у рейтингу найкращих друге століття поспіль — це справа не лише мистецького таланту.
Для того щоб краще зрозуміти психологію цієї жінки, варто враховувати, яким контрастним було її виховання. Енні виросла в сім`ї, де батько — воєнний, а мати — хореографка сучасного балету. Саме вони створили для доньки умови поєднання чітких обовʼязків і розуміння тонкого мистецтва. Пізніше багата уява та зразкова дисципліна допомогли їй створювати високе мистецтво в комерції.
Першим кроком до блискучого успіху стала робота над журналом The rolling stone. Її карʼєра у глянці розвивалась так само стрімко, як і культура рок-н-ролу. Жінці вдалося опинитися там, де в той час був найбільший інтерес людей: Лейбовіц зробила одну з найвідоміших у світі фотографій — зняла Джона Леннона за декілька годин до його смерті. Фотографія розлетілася десятками видань в усьому світі. Як згодом прокоментував колега Лейбовіц Джон Малкович, «вона робить все, що вміють інші, але показує це першою».
Далі почався розквіт селебріті Голлівуду, і Лейбовіц пішла у напрям, який не перестає втрачати актуальності й зараз. Вона вчасно усвідомила, що просто гарною посмішкою моделі нікого не зачепиш. Тому почала фокусуватися на тому, щоб створити своїми роботами фурор у світі fashion.
Уявіть собі реакцію публіки у ті часи на оголену зйомку вагітної Демі Мур. Енні не бачить сенсу знімати зірок без скандалу. Вона створює підтекст, яким провокує глядача на роздуми. Вихід за рамки очікуваного дає їй особливий почерк, за яким і впізнають її роботи.
Еллен фон Унверт
Артистка цирку, яка підкорила обкладинки всіх глянцевих журналів
Еллен фон Унверт прийшла до світу фотографії скоріше за випадковістю, аніж за покликом долі. Юність у цирку, а потім 10 років в індустрії моделінгу стали плацдармом майбутнього успіху. Подивившись на роботи Еллен один раз, ти ніколи не зможеш сплутати це з творчістю когось іншого.
На своїх фотосесіях фон Унверт доводить зірок та моделей до стану, у якому зазвичай не заведено фотографуватися. Вони опиняються у грі, проживаючи свої емоції, начебто в окремому світі. Маючи багато спогадів про циркові роки, Еллен завжди намагається вбудовувати цей досвід в образи зйомок. Зображення виходять настільки емоційно-відверті, що починає зароджується сумнів, чи насправді все це відбувається в реальності.
Такий епатажно-вразливий стиль додав свіжості індустрії high fashion і назавжди змінив роль жінки-моделі. На зйомках фон Унверт дівчата нарешті змогли стати головними обʼєктами в кадрі й отримати провідну роль героїні, яка викликає емоції, виходить за всі рамки й обмеження та дозволяє собі головне — бути справжньою.
«Я ніколи не скажу: "Будь спокусливою". Такі речі не потрібно промовляти, натомість слід створювати відповідну атмосферу. Жінки в моєму кадрі люблять свою жіночність і не бояться її виявляти», — говорить про свої роботи сама Еллен.
Джулія Кемерон
Від домогосподарки індійського походження до винахідниці нового мистецтва
Джулія Кемерон виявилась єдиною, хто в середині XIX століття не побоявся десятків кілограмів техніки й великого ризику залишитися без роботи. Вона майже одразу вирішила відступити від класики й почала експериментувати з фокусом і світлом. На той час подібний стиль роботи був за рамками будь-яких допустимих стандартів, і чоловіки-фотографи коментували роботи Джулії так: «Розмиті й дефектні фотографії мало хто буде дивитися, тим паче купувати».
Авторський почерк виділив її серед колег, і вже за рік Джулія Кемерон стала авторкою експонатів культового британського музею. Тоді це вважалося найвищою мірою визнання у суспільстві. У пресі писали: «У музеї Вікторії та Альберта пішли на шалено безпрецедентний ризик. Вони викупили 114 фотографій із приватної колекції нікому не відомої дівчини й представили їх на окремій виставці». У ті часи фотографія ще не вважалася мистецтвом, і юна фотографка створила справжню революцію. Кемерон не зупинилася у творчості й почала працювати над зміною образу жінок на фото. Вона стала показувати їх спокійними, задумливими й таємничими. Уявіть жінку, яка тримає десятки кілограм на собі і йде фотографувати простих людей. Зараз, маючи телефон під рукою, ми важко складаємо докупи цей образ у голові.
Однак карʼєра Джулії закінчилася так само стрімко, як і розвинулася. Вона поїхала у примусове відсилання за своїм чоловіком на Цейлон, так і не діставши реактиви для зйомки на далекому острові. Але навіть за короткий проміжок часу Джулія створила актуальні світлини, які назавжди трансформували світ фото.
Франческа Вудман
Дівчина, яка змінила реакцію світу на оголені фотографії
Франческа Вудман — геніальна тінейджерка і фотографиня, чиї автопортрети підняли тему жіночої сексуальності у всьому світі.
«Для її фотографій не потрібен словесний опис. Якщо ви приймаєте такі правила розуміння мистецтва, то ваш погляд назавжди зміниться. Ви навчитеся бачити», — коментують критики.
З 14 років викладачі академії мистецтв відмічали дівчину як найбільш талановиту та перспективну на факультеті. Її подруги говорили про те, що вона була тією, ким захоплювалися й кому заздрили одночасно. Починаючи зі своїх ранніх робіт, Франческа створювала таку інтимну атмосферу, яка дозволяла зрозуміти, що модна фотографія не обов`язково має бути прямою рекламою. Так, більшість робіт були зроблені без одягу, проте з еротичним мистецтвом вони не мали нічого спільного. Натомість вона демонструвала на знімках витончене тіло, підкреслюючи деталі та індивідуальність жінки. Кожна з її робіт мала нетипові ракурси та неприйнятні у тодішньому світі fashion емоції. Один з її одногрупників сказав: «Важко визначити, чим саме вона геніальна, бо до її творчості складно добирати слова».
На жаль, Нью-Йорк виявився байдужим до неї. Після випуску з академії надто юна, проте здібна фотографка відправляла портфоліо до модних журналів, але не отримувала жодної відповіді. Успіху, про який так відчайдушно мріяла Франческа, не сталося. До того ж особисте життя складалося напрочуд погано — випадкові зв`язки не приносили радості, а від свого хлопця Франческа зазнавала жахливого ставлення. Їй доводилося працювати друкаркою, третім помічником фотографа, вуличним художником — і весь цей тиск призводив до глибокої незадоволеності собою і депресії.
Дівчина прожила нещадно коротке життя, поставивши крапку у творчості самогубством. Роботи Франчески Вудман намагаються дослідити й досі, проте жоден фотограф не здатен повторити її світлини так само яскраво.
Ліліан Басман
Майстриня перших феміністичних фото
Ліліан Басман спершу підкорила світ своєю кутюрною колекцією і лише через декілька років прийшла до фотографії. Однак змінивши напрямок роботи, вона не полишила ідеї творити те, що допоможе жінкам насолоджуватися собою. Ліліан була бунтаркою у світі чітких правил і теорії, тому почала експериментувати з розфокусом камери, роблячи моделей на своїх зображеннях напіврозмитими. Фото у чорно-білому фільтрі дозволили підкреслити вишукані лінії тіла жінок і водночас зберегти акцент на емоціях. І саме це зробило моделей на її fashion-знімках живими. Роботи Басман не просто демонстрували одяг — вони розповідали історії.
Проте Ліліан не збиралася зупинятися на короткочасному успіху і згодом отримала всесвітню впізнаваність завдяки методу проявлення фотографій в темній кімнаті. Згадуючи своє минуле як дизайнерки, Ліліан вирішила друкувати фото на унікальних матеріалах, випалюючи або вибілюючи частини знімків. Її роботи почали виглядати, як щось середнє між аквареллю та фотографією, ідеально підкреслюючи одяг моделі.
Але найбільше мисткиня шокувала публіку у свої 93 роки. Ліліан Басман випустила власний журнал, у якому представила перероблені вінтажні фото. І разом з тим заявила, що назавжди лишає усі свої винайдені методики заради нового інструменту — програми Photoshop. Їй вдалося бути інноватором, який розвивається в ногу з часом і не зупиняється робити сміливі заяви навіть після всесвітньої слави.
Діяльність цих жінок стала важливою складовою історії fashion-фотографії. Вони показали, що світлини — це не просто спосіб продемонструвати одяг чи конкретну особу. Натомість це мистецтво, яке розповідає історії, пробуджує емоції, протистоїть стереотипам і показує моделей живими в кадрі.
Текст: Анастасія Павлюк
