Уже за тиждень біля входу до «Мистецького арсеналу», навпроти Києво-Печерської лаври, книгомани та книголюби утворять величезну чергу з охочих потрапити на «Книжковий арсенал». Найбільша подія такого типу у Східній Європі, яка складається з неодмінних двох частин: ярмаркової – тут можна придбати книжки на будь-який смак, та фестивальної – такий собі щорічний весняний бенкет духу для інтелектуалів, де можна потрапити на обговорення найновіших видань та світових трендів, на зустрічі з письменниками та філософами, на поетичні читання, кіноперегляди та музичні концерти.
З-поміж сотень новинок, які потраплять сюди, ми обрали лише сім. Ось вони.
Джозеф Макелрой «Бомба» («Темпора»)
Роман-«важковаговик» постмодернізму тепер в українському перекладі. Це один із найскладніших та найконцептуальніших творів американської літератури. Сам автор – класик постмодерної прози, його твори постійно входять до списків головних романів цього напряму. І до списків найскладніших текстів також. Адже й сам Макелрой вважає, що читач не має бути стовідсотково впевненим у тому, чи розуміє він те, що читає; бо у ХХ столітті знання є незнанням. Наскільки вдало перекладач впорався із синтаксично складним, навмисно перевантаженим термінологією і жаргонізмами романом «Бомба», зможемо прискіпливо оцінити вже зовсім незабаром.
Катерина Калитко «Земля загублених» (ВСЛ)
Катерина Калитко, відома як авторка сильної поезії та перекладачка і водночас промоутерка хорватської та боснійської культури, тепер пробує себе у малій прозі. І, здається, збірка її оповідань – це справді подія року в сучасній українській літературі. Химерна проза, в якій непосвячений не одразу зрозуміє, де реальність, а де фольклорне, містичне, в якій переплітаються невеличкі драми жителів покраяних кордонами Балкан і сучасної України, де тепер теж війна – Калитко, очевидно, перебуває під впливом улюбленого Єрговича, але від цього не перестає бути собою, майстринею образів, що б’ють глибоко в серце.
.jpg)
Насім Талеб «Чорний лебідь. Про (не)ймовірне у реальному житті» («Наш формат»)
Книжка, адресована усім, хто цікавиться теорією імовірності, філософією та економікою, продана у світі накладом понад три мільйони примірників – нарешті і в українському перекладі. «Чорними лебедями» автор називає ті цілковито неочікувані випадковості, які спричинюють значні зміни у житті кожного з нас, а деколи й рухають світову історію. Чи навчить Талеб вас ними керувати? Можливо, не всіх. Але помічати «чорних лебедів» точно після цього будете. Захопливий виклад, роздуми та сентенції про історію, освіту, владу та державне управління – вам буде цікаво, навіть якщо не збираєтеся заробити мільйони чи змінити суспільство. І, звісно, автор обстоює нестандартні підходи, свободу від стереотипів і креативне мислення як засадничі, коли йдеться про прогнозування майбутнього і, що важливо, про аналіз минулого також.
Тарас Лютий «Корабель шаленців. Нарис з культури несамовитості, глупоти і безрозсудства» (ВСЛ)
Культурологічний нон-фікшн, якого ми так давно чекали від українських гуманітаріїв. Інтелектуальне чтиво, якому водночас притаманний легкий стиль письма, де сучасні концепції розуміння безумства (а також карнавалу, шаленства, екстазу, шаманізму, юродства і поп-культури) присмачені численними цікавими фактами і цитатами, яких читач ніколи б самостійно не визбирав. Чим це відрізняється від «Історії безумства» Мішеля Фуко? Та тим, що ви тут усе зрозумієте, у хорошому сенсі.
Девід Лоуренс «Коханець леді Чатерлей», переклад Соломії Павличко, ілюстрації Аграфки (ВСЛ)
Український переклад «Коханця…» був не менш епатажним, ніж перша публікація роману у Великій Британії за кількадесят років до того. Соломія Павличко ретельно працювала зокрема й над мовою: українська еротична лексика виявилася або лайливою, або просто незафіксованою у словниках. Довелося опитувати бабусь у далеких селах, переглядати класичні твори та фольклорні збірники. А потім читачі накинулися з критикою у непристойності на перекладачку, не на автора, який на той час був уже мертвим класиком європейського модернізму.
Сьогодні «Коханець леді Чатерлей», ошатно виданий, оформлений відомими ілюстраторами (які також працюють з дитячою літературою) нарешті приходить до українського читача як культовий переклад всесвітньовідомого роману.
Аскольд Мельничук «Що сказано» («Комора»)
Ще у 1990-ті ми дуже багато чули про нього – українця за походженням, успішного письменника, автора прози, відзначеної справжніми американськими критиками з «Нью-Йорк Таймз». Тепер нарешті, із колосальним запізненням (хоча чому ж: багатьох класиків ми чекали довше), маємо нагоду прочитати його той самий, перший, резонансний роман. Українською він, до слова, звучить як Юрій Андрухович – і це прекрасно, ми любимо Андруховича і його текстів чекаємо з ще більшим нетерпінням. А оповідь про українську родину – власне, портрети колоритних її членів, описані виходцем з діаспори, привертають увагу не лише сюжетом, а й специфікою іншої оптики, яка має спільні джерела із нашим світоглядом, але все ж відмінна через низку обставин світової історії, які би не мали впливати на літературу, проте впливають часто сильніше, ніж маніфести про сутність мистецтва.
Анджей Стасюк «Як я став письменником. Спроба інтелектуальної біографії» («Дискурсус»)
Іронічний хуліганський текст від відомого польського автора. Тут дуже важливий ритм – книжка читається на одному диханні, оповідь настільки швидка й драйвова, що деколи перехоплює подих від швидкості. Письменникові, окрім вправності стилю, необхідно також мати певний життєвий досвід. І от процес набуття цього досвіду, у деталях, із відтворенням шаленого темпу пригод якраз і є у цій книжці. Жодних афоризмів на кшталт «письменникові слід мати залізну дупу», жодних порад щодо того, як побороти острах перед чистим аркушем паперу. Лише секс, наркотики, рок-н-рол. Якщо виживеш, матимеш про що розказувати у книжках.
