Пам’ятаєте, як Клеопатра спокусила Юлія Цезаря, а потім і Марка Антонія заради порятунку своєї країни? Власне, сьогодні ми й поговоримо про флірт і маніпуляції в міжнародних відносинах.
Нині жінки-політики поводяться згідно з дипломатичним етикетом, але все ж від уміння тактовного зваблення та маніпулювання чоловіками повністю не відмовилися. Гарним прикладом може стати пані Маргарет Тетчер. Коли вона виграла свої перші вибори в 1979 році, її офіційна заява для кабінету міністрів була такою: «Я передусім прем`єр-міністр, а вже потім – жінка». Звісно ж, це був чистої води блеф. Дехто з її соратників та колег відзначали, що залізній леді подобалося користуватися жіночими чарами для досягнення власних цілей, як у політичній, так і в дипломатичній сферах.
Її іміджем займалися найкращі стилісти, а сама пані Маргарет не раз наголошувала, що готова пожертвувати кількома годинами сну заради походу в салон краси.
Саме завдяки дружбі Тетчер із Рейганом Велика Британія зміцнила політичний союз із США, а завдяки дружнім відносинам Тетчер із Горбачовим Захід почав дещо лояльніше ставитися до СРСР. Нині Тетчер порівнюють із пані Макрон, яка, до речі, дозволяє собі стримані коротенькі сукні від модного дому Louis Vuitton.
Вміло користувалась жіночими чарами Жаклін Кеннеді. Елегантна, освічена, завжди у бездоганних нарядах (за її проханням американський дизайнер Олег Кассіні копіював останні колекції паризьких Домів моди Chanel та Givenchy) – вона змінила уявлення про першу леді Америки. Її імідж підсилював статус президента США. Вона професійно виконувала роль неофіційного посла доброї волі свого чоловіка.
Варто згадати, як під час офіційного візиту подружжя Кеннеді до Франції в 1962 році президент Шарль де Голль сказав: «Пані Кеннеді занадто велика коштовність навіть для президента США!». Погодьтесь, комплімент не з протокольних.
«Чоловіки з Марсу, жінки з Венери». Думаю, ви всі чули про цю книгу, особисто я її перечитала кілька разів. Хоча там і був момент міжкультурної різниці, основні факти лишились незмінними: саме вміння увімкнути потрібну емоцію часто допомагає жінкам-політикам переконувати опонентів, вибудовувати свій образ перед народом і навіть ухвалювати стратегічні рішення. Якщо в закритий чоловічий клуб, який диктує глобальну політику, раптово вривається жінка, світ стає з ніг на голову. Жіноче лідерство стає сенсацією, аномалією, а значить, критики стежать за ним ще пильніше в очікуванні найменших політичних промахів і потім обов’язково пов’яжуть їх із тим, що лідер носить спідницю.
А тепер до головного: флірт як мистецтво присутній навіть на перемовинах найвищого рівня. Наприклад, «Як ви?» замість стандартного «Як ваші справи?» може перемкнути вашу розмову на менш формальний лад. Погляди й дотики виказують емоції та флірт. Тут цілком достатньо легких дотиків до руки чи плеча. Ніяких міцних обіймів чи рукостискань, це лише покаже вашу неповагу.
.jpg)
Як ви могли помітити, в східних регіонах Азії жінки завжди сидять позаду чоловіка й виходять завжди за чоловіком. Здавалось би, прості речі, але вони теж відображають певний протокол: віддавна жінки були радницями й контролювали оточення чоловіка, були його очима та вухами, спілкувались кількома мовами. Тому коли ви приймаєте делегації з Японії, Китаю, Казахстану чи інших східних країн, ви вже знаєте важелі впливу. Але і західний світ не відстає. Як приклад можна взяти такий собі «Клуб перших леді», сформований після інавгурації Дональда Трампа та на честь його прибуття на зустріч із членами-країнами НАТО, де відбувалось не тільки таємне змагання стилів, але й чітке окреслення впливовості.
Отже, говорячи про дипломатичну мову, треба пам’ятати про культурні особливості країн. Невід’ємними рисами дипломатичного спілкування є точність, певна клішованість, чіткість з одного боку, а з другого боку – навмисна двозначність та значна залежність від фонової інформації, тон та жестикуляція, а також такі деталі одягу, як краватка, хустинка – тут більше йдеться про кольорову гамму. Постійна потреба поєднувати непоєднуване, слово і мовчання вимагає від дипломатів сумлінної праці над собою та своїм темпераментом. Нерідко невербальні послання мають більше змісту, ніж вербальні.
Для прикладу, особливості потискання руки під час привітання є метафорою, що допомагає визначити рівень міждержавної зустрічі, виносячи мову особистих стосунків на міжнародну арену. Тут гарним прикладом стане герцогиня Кембриджська, яка, виходячи в світ, намагається ніколи не розлучатися зі своїм клатчем, який вона незмінно тримає в двох руках перед собою. Це дозволяє їй уникнути небажаних рукостискань, адже, відповідно до протоколу, рукостискання з членами королівської сім`ї не допускаються, якщо тільки монарша особа сама не простягає руку для вітання. Таким чином Кейт Міддлтон не допускає незручних ситуацій.
В цих прикладах ми справді бачимо підтвердження того, що бути жінкою в політиці – це неабияке мистецтво. Не бійтеся показувати свої емоції, але робіть це стильно. Докладніше про мистецтво fashion-перемовини в моїй наступній статті.
