Приїжджаючи на Львівський вокзал, очікуєш побачити відчай і страх в очах людей, які залишили свої домівки через війну, натомість зустрічаєш зовсім інші емоції — Львів об’єднує народ.
На залізничній станції на переселенців чекають багато волонтерів, котрі охоче допомагають прибулим. Вони проводжають до автобусів, розселяють, лікують, годують, гріють, одягають. Тут панує любов, яка розщеплює на атоми страх, що панував ще в потязі.
Серед метушні помічаєш іноземних журналістів, які розгублено озираються. В очах лиш одне бажання — полишити камеру і допомагати тут і зараз. Це особливі відчуття. На Львівському вокзалі немає чужих і своїх — тільки всеохопна любов.
На дитячому майданчику ще недавно не знайомі між собою маленькі українці безтурботно бавляться, а їхні батьки стоять позаду і крадькома витирають сльози, спираючись на плечі волонтерів.
Війна змусила кожного з нас замислитись над кожною секундою, яку проживаєш без сирен та вибухів. Війна показала нам силу єднання, довела, що ми можемо розраховувати один на одного.
Ми візьмемо уроки війни собі на озброєння — вони вже глибоко в нашій свідомості.
Нині перед нами створюється нова Україна, яка стоятиме разом і до кінця!
Текст і фото: Алабугін Дмитро
