Неможливо залишатися осторонь, коли російські окупанти приходять на територію твоєї Батьківщини. До боротьби за перемогу долучаються українські артисти: хтось поширює культуру на весь світ, хтось очолює інформаційний фронт, а хтось вирішує змінити звичні музичні інструменти на зброю в руках. Донедавна Міша Панчишин ділився релізами нових пісень, публікував фотографії зі студії звукозапису та поширював відео зі своїх концертів. Проте після початку повномасштабного російського вторгнення його соцмережі змінилися: у них з’явилися світлини з побратимами та свідчення про перші поранення, і все це пронизане вірою в перемогу України.
Міша Панчишин приєднався до лав ТрО, а зараз захищає країну на сході — хоч тільки нещодавно здобував перемогу на 8-му сезоні шоу «X-Фактор». Про своє рішення тимчасово змінити діяльність та роль музики в піднятті духу він розповів у невеликому інтерв’ю.
Багато музичних виконавців зараз проводять благодійні концерти і підтримують культурний фронт України. Чому ви вирішили приєднатися саме до спецпідрозділу ЗСУ?
З 24 по 26 лютого, коли нас бомбили, я лежав і дивився у стелю — думав, що мені робити. Через відчуття бездіяльності занепадав мій дух, я був пригнічений. Щось усередині мене сказало: якщо не візьму автомат, перестану себе поважати. Тоді мені не хотілося співати — для мене серед зброї муза мовчала, а я йшов знищувати російських окупантів та боронити українців.
Проте не всім місце на передовій. Якби не тил, нас уже б не було.
Що допомагає вам не падати духом, попри труднощі, які можуть виникати в умовах війни?
Силу для боротьби мені дає улюблений взвод, адекватні командири, мої побратими й особисті талісмани — Іоанн Зенков та Ігор Ерметов, «мої бро», з якими я разом на передовій.
Наскільки важливою ви вважаєте роль музики в умовах війни? І чи є місце музиці саме під час виконання завдань у підрозділі?
Перебувати в окопах, серед вибухів, психологічно важко. Коли мені ставало страшно, я прокручував у голові куплети різних пісень, щоб не зійти з розуму. Так музика рятувала мене. Щиро вдячний тим колегам-музикантам, які на різних фронтах борються за Україну. Зокрема, нашому взводу допомогли Олександра Заріцька та продюсер Вадим Лисиця, з яким мені пощастило раніше працювати.
Чи переосмислили ви свою творчість під впливом війни? Можливо, зараз по-іншому сприймаєте свій творчий доробок?
Серед демозаписів залишилося багато робіт, і деякі з них обов’язково будуть у майбутній концертній програмі. Проте я ще не скоро зможу писати так, як писав раніше, — думки переповнені не коханням чи почуттями, а бажанням правосуддя та незламною вірою в перемогу. Я й пишу про те, чим наразі живу.
Чи є у вас ідеї щодо майбутніх пісень, які ви плануєте невдовзі реалізувати?
У мене вже є декілька пісень про війну, які ви незабаром почуєте. Проте ще багато побаченого потрібно проаналізувати й зрештою скласти в риму. Зараз я потрібний тут, а потім усе, що зробив і побачив, втілю в музиці.
Що ви назавжди зміните у своєму житті після перемоги України?
Бої на нулі мене сильно змінили, і я думаю, що після перемоги я тільки буду спостерігати за наступними змінами в собі та в країні. Проте не забуватиму допомагати ЗСУ і творчо працювати для Батьківщини.
.jpg)
