ELLE продовжує спецпроект про жінок у владі, які говорять про гендерну рівність, права жінок, їхню роль в сучасному світі, а також про те, як умістити в 24 години бодай 48, щоб встигнути присвятити час собі, роботі й родині. Здається, що нашій сьогоднішній героїні це вдається на 200%. На державній посаді Наталія Микольська лише два роки, але вже встигла зарекомендувати себе як прогресивний чиновник. До роботи на посаді заступника Міністра економічного розвитку і торгівлі вона була юридичним консультантом у сфері міжнародної торгівлі. Разом з чоловіком виховує двох дітей. І попри те, що третину року проводить у закордонних відрядженнях, встигає займатися спортом і у вільний час грає з сім’єю у футбол.
.jpg)
Анна Іванова: Вас називають одним з найкращих юристів країни, одним із найкращих експертів у сфері зовнішньоторговельних відносин. Нині ж ви заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі України. Що стоїть за цим успіхом та чи складним був шлях до нього?
Наталія Микольська: Визнання не приходить одразу. Для того, щоб тебе визнали колеги не тільки в Україні, але й у світі — потрібно бути професіоналом. Я не вірю в легкі перемоги. Якщо людина хоче чогось досягнути, їй потрібно наполегливо працювати. Тому моє життєве кредо — багато трудитися і оптимістично дивитися на все, що відбувається навколо.
А. І.: Що допомагає зберігати цей оптимізм і тримає в тонусі?
Н. М.: На мою думку, важливу роль в житті кожної людини відіграє спорт. А оскільки мій тато був майстром спорту із гірських лиж, фізичні вправи — невід’ємна частина мого життя з самого дитинства.
Основою мого виховання був принцип — якщо хочеш чого-небудь досягти у житті, потрібно багато працювати. Це стосується і спорту, і роботи, і будь-чого іншого.
Батьки завжди говорили мені: «Щоб досягти успіху — будь наполегливою, багато працюй і рано прокидайся».
Коли я навчалась в університеті, тато приніс мені вирізку з газети зі статтею про Кондолізу Райс, в якій йшла мова про те, що кожного дня вона прокидається о п’ятій годині ранку, робить зарядку, займається на фортепіано і лише потім приступає до роботи. Тому ми в сім’ї завжди рано вставали. Я вважаю, що це дає можливість багато зробити протягом дня.
А. І.: І у вас є час на спорт навіть зараз?
Н. М.: Звичайно з моменту призначення на посаду заступника міністра в мене обмаль часу на спорт і хобі, а коли він з’являється і постає вибір — зайнятися своїми справами чи присвятити час родині, то я обираю друге. Хоча наша сім’я дуже активна і ми часто навіть граємо у футбол.
Зараз для мене справжнім порятунком стали відеоуроки з фітнесу від Наді Шаповал. Кожне заняття, разом з розминкою і розтяжкою, триває близько 15 хвилин. Тому можна дозволити собі займатися будь-де: зранку вдома чи у відрядженні за кордоном.
А. І.: Наскільки щільний ваш графік?
Н. М.: Я прокидаюся, як правило, не пізніше шостої ранку. 10–15 хвилин витрачаю на себе, коли встигаю — готую сніданок для дітей, хоча досить часто це робить чоловік. Потім планую свій день. Діти прокидаються о 6:30 і ми робимо разом зарядку. Далі збираємося до школи і садочка, з дому виїжджаємо не пізніше восьмої ранку, завозимо дітей і я одразу їду на роботу. Якщо є зустрічі або наради, то на роботі я вже о восьмій. Коли дозволяє час, чоловік розвозить дітей, а я з 7:30 до 8:30 займаюся спортом. Ввечері часто відбуваються зустрічі з іноземними делегаціями або з послами. Якщо маю змогу, ввечері зустрічаюся з людьми, від яких можна надихнутися і заодно поговорити про роботу.
.jpg)
А. І.: А хто вас надихає?
Н. М.: Мене надихають українські експортери. Я щиро радію їх успіху на зовнішніх ринках. Минулого тижня мене, наприклад, надихнула Лілія Літковська, яка розпочала продажі в Selfridges у Лондоні та в Nordstrom у США (на глобальній платформі і в мультибрендовому магазині). Я раділа цьому як мала дитина, тому що вихід українських експортерів на світові мережі — це великий успіх для України. Мене надихають успіхи машинобудівельників, які виробляють запчастини до локомотивів і вже почали експортувати їх до ЄС; надихають предметні дизайнери, які отримують Red dot (авторитетна нагорода у галузі дизайну — Прим. ред.).
Безсумнівно мене також надихають успішні жінки, які працюють, є зразковими мамами, які знаходять час навіть на читання книжок. Моя колега Ірина Геращенко — яскравий приклад такої жінки: вона має дитину, багато працює, часто їздить у відрядження щодо Мінських угод, які супроводжуються емоційним виснаженням. Та попри різні труднощі вона не здається. І таких прикладів дуже багато.
А. І.: Ви людина бізнесу. Чому погодилися піти на державну посаду?
Н. М.: На цю роботу, керуючись моїм професійним досвідом, мене запросив Айварас Абромавичус. На той час моєму молодшому синові було трохи більше року і на мене чекали одразу кілька випробувань. По-перше, я ніколи не працювала на державній службі. Хоча у мене було попереднє бачення того, що саме я хотіла б зробити на цій посаді. Зокрема, змінити імідж України на міжнародній арені. Друге випробування — велика кількість відряджень. Я розуміла, що після Майдану і подій на сході не можна працювати за старими правилами. Потрібно працювати більше і відданіше. На попередній роботі в мене теж було багато закордонних поїздок, але я розуміла, що тут їх буде набагато більше. Та мені пощастило, оскільки сім’я підтримує мене в усьому. Тому ми з чоловіком прийняли спільне рішення — я приймаю цей виклик і намагатимуся зробити усе можливе для розвитку українського експорту.
Найскладніше було усвідомити, що не все залежить від тебе. Зокрема, я зустріла велику кількість закостенілих проблем, які неможливо вирішити одразу, як в бізнесі. Крім цього, часто бракує людських, фінансових і організаційних ресурсів на реалізацію задуманих проектів. Але попри все намагаєшся дати найкращий результат. Слід сказати, що мені пощастило з командою — вона є запорукою успіху всіх наших проектів.
А. І.: Чи не втомлюєтеся через такий жорсткий робочий режим та чи є можливість відпочивати?
Н. М.: Звичайно бувають моменти, коли я фізично і психологічно виснажена. Тоді я намагаюся брати один повний вихідний без телефону, завчасно попередив про це першого віце-прем’єра і прем’єра. Це трапляється не так часто, як хотілося б. Але навіть коротка пауза допомагає перезавантажитися, адже всі ми люди, а не роботи.
В таких ситуаціях вкрай важлива підтримка колег-жінок, які завжди готові допомогти у складні моменти. Чи це інстинкт самовиживання, чи просто хвиля об’єднавчої підтримки — я не знаю. Але ми розуміємо, якщо не підтримуватимемо одна одну, нас стане ще менше. Адже лише подивіться на репрезентативність жінок на посадах міністрів — їх і так значно менше, ніж чоловіків, водночас на посадах заступників міністрів — більше. Тому ми маємо докласти максимальних зусиль, щоб змінити це і надихати інших жінок своїм прикладом.
А. І.: А чому жінок менше? Вони не вірять у власні сили?
Н. М.: Думаю, справа у свідомості і нашій культурі. Суспільство не повинно обмежувати жінку. Воно має надавати їй право вибору: бути їй вдома з дитиною чи йти працювати. Наприклад, моя мама свого часу прийняла рішення не працювати, і довгий час вона була вдома зі мною і сестрою. Я вважаю, що це мені дало дуже багато.
А. І.: На мій погляд, чимало жінок хотіли б працювати після народження дітей, втім їм банально немає з ким їх залишити.
Н. М.: Як на мене, це все питання вибору, налагодженої інфраструктури та сприйняття суспільством.
Важливо виховувати культуру того, що бути вдома — це не погано, так само як виходити на роботу, коли твоїй дитині два чи три місяці.
Це повинні розуміти і політики, і працедавці. Дуже зручно, що зараз є багато можливостей працювати дистанційно. Наприклад, з другою дитиною в перші місяці я працювала з дому, лише заїжджала в офіс на одну-дві години. Проте це не так легко, як може здаватися. Але це теж вибір, такий самий, як бути вдома і не працювати.
У цій схемі також дуже важлива інфраструктура: садочки, школи, групи продовженого дня, спортивні секції — місця, куди ти можеш віддати дітей і де будуть про них дбати. Крім цього, важлива підтримка в сім’ї.
Коли людина шукає партнера по життю, потрібно з ним говорити про майбутнє, подальший розвиток і яким чином ви будете разом жити.
Я, наприклад, знала, що мій чоловік підтримає будь-яке з моїх починань: чи то я захочу бути вдома, чи захочу піти на роботу. Так ми свого часу домовилися.
Можливість вибору також залежить від стабільної економічної ситуації в країні. Тоді жінка не буде прикута до одного місця, у неї буде вибір — де їй бути та куди йти працювати. Тому нам потрібно піднімати нашу економіку. До речі, є одне цікаве економічне дослідження, підтверджене в документах проекту «Експортна стратегія України». Згідно з ним, економіка країн, де в бізнесі задіяно більше жінок, не просто сильніша, а стала. Це та економіка, яка працює на перспективу.
Тому одне з моїх основних завдань — збільшити кількість жінок серед експортерів. Наразі ми завершуємо формування програми з лейтмотиву «She exports» (англ. — вона експортує — Прим. ред.). Ця програма матиме як освітній елемент, так і надихаючий: жінки-експортери ділитимуться з молодими підприємцями своїм досвідом.
А. І.: І моє традиційне запитання, яке я ставлю усім героїням проекту, — якою ви бачите сучасну українську жінку і в чому вбачаєте її роль?
Н. М.: Хочу сказати, якою я бачу українку не сьогодні, а через п’ять років. Вона професійна, активна, має можливість здійснювати вибір на будь-якому етапі свого життя. Вона розуміє, що це буде її вибір, а не суспільства, сім’ї або чоловіка. Вона має на це право і має право з цим вибором жити.
