Артем Климчук намагається завжди залишатися при своїх основоположних принципах, заперечувати загальноприйняті тренди і інколи, навіть, стандарти. Його колекції завжди будуються на жіночності і елегантності, характерній скоріше роботам старого доброго Крістіана Діора, аніж трендовим в останні сезони брендам. Вся ця історія давала впевненість, що дизайнер абстраговано від зовнішнього світу здійснить власну рефлексію мистецтва.
Проте сталося дещо по-іншому. У Центр Довженка гостей запросили не спроста. Климчук цього разу звернувся до радянської реальності, що, зрештою, зараз робить весь світ, але він подав нашу невеселу історію у дуже позитивному ключі. Дизайнер хотів показати саме образ освіченої, мистецької, інтелігентної частини суспільства, в якому наше покоління бачить суцільне розчарування. Не варто, мабуть, ставити оцінку такому вибору, але один факт можна констатувати точно – Артем не відійшов від загального оспівування СРСР, але підійшов до цього питання з іншого ракурсу.
Похожие материалы:
Сама по собі колекція побудована на жіночних костюмах і сукнях різного крою, але в єдиній естетиці. Їх доповнюють перлини, квітчасті принти, оксамитове взуття, класичні жіночі панчохи і перуки із нарядністю 70-х. Свого роду, це «Служебный роман» в сучасній інтерпретації. До декорування подіумного простору Климчук теж підійшов відповідально – його наповнювали червоні гвоздики, старі «домашні» телефони, друкарські машинки і книжки. Вся ця історія в комплексі справила враження чергової спроби інтерпретувати уже вкотре інтерпретовані речі.
Тим більше, дивним виглядає тяжіння до «Діорівської» естетики в радянському ключі. Пригадаємо легендарну зйомку від Крістіана Діора в 1959-му році, коли нову колекцію бренду фотографували на розкішних моделях просто посеред Москви. В кожному зображені читається шок, здивування і осуд перехожих, які не приймають за норму естетику, характерну тому, що відтворив Климчук в своїй SS17.
Зважаючи на всі причини, висновок можна зробити один -- дизайнер, як і інші, почав згадувати своє минуле у власному баченні на хвилі міжнародного визнання і старається втілити його у одязі, який мало чим нагадує СРСР.
