10 ПРАВИЛ СЕКСА ОТ САМАНТЫ ДЖОНС

НОВОСТЬ ДНЯ: ДЖАСТИН ТЕРУ МОГ СНИМАТЬСЯ В...

РОМАН «ЩЕГОЛ» ДОННЫ ТАРТ БУДЕТ ЭКРАНИЗИРОВАН...

ЗАПЛАКАННАЯ ВИКТОРИЯ БЕКХЭМ ПОЗДРАВИЛА СЫНА С...

10 САМЫХ ДОРОГИХ ПЛАТЬЕВ ЗНАМЕНИТОСТЕЙ ВСЕХ...

Лілія Гриневич про те, як треба виховувати дівчат в умовах сучасної системи освіти

Міністр освіти і науки розповіла про гендерну експертизу підручників, «політику штанів» та методи боротьби з нею

Напередодні 8 березня, яке вважається Міжнародним днем боротьби за права жінок і міжнародний мир, ELLE запускає масштабний проект: відомі жінки-політики говоритимуть про гендерну рівність, права жінок та їхню роль в сучасному світі на власному прикладі. Не випадково першою героїнею стала міністр освіти і науки, адже саме школа є одним із найпотужніших і найважливіших інститутів формування цінностей людини. 

Анна Іванова: Вашій кар’єрі можна тільки позаздрити: зі звичайної вчительки ви доросли до міністра освіти і науки. Коли вирішили піти в політику і чому?

Лілія Гриневич: Перш за все треба сказати, що шлях від вчителя до міністра освіти і науки надзвичайно довгий і для цього потрібно було багато працювати. Втім, не обійшлося і без подарунків долі. Одним з них свого часу стало стажування у Варшавському університеті, де я вивчала польський досвід управління освітою і системи зовнішнього оцінювання. Якраз після мого повернення Міжнародний фонд «Відродження» оголосив конкурс на посаду керівника проекту «Центр тестових технологій». Я взяла у ньому участь, і в результаті очолила цей підрозділ. Наша діяльність була спрямована на створення системи зовнішнього оцінювання в Україні, яка б допомогла позбутися корупції при вступі до вищих навчальних закладів. ЗНО було успішно запроваджено  саме тому, що результати проекту знайшли підтримку на політичному рівні. Тоді я зрозуміла, якщо ви хочете  системно змінювати ситуацію у країні, то це можливо робити лише на політичному рівні.

А. І.: Як саме розпочиналась ваша кар’єра?

Л. Г.: Фактично одразу після того, як ми розробили систему ЗНО і передали її державі, я познайомилася із Арсенієм Петровичем Яценюком, який, на мою думку, є надзвичайно цікавою людиною і справжнім державним діячем. Ми почали працювати в одній команді. Саме так і розпочалася моя кар’єра в політиці. Це був досить складний час, тому що на той момент Міністерство освіти і науки очолював Дмитро Табачник, якому майже ніхто не хотів і не міг опонувати. Нашою метою була адекватна критика його діяльності й відкрите обговорення нагальних проблем у сфері освіти. Ми були голосом тих людей, які боялись говорити аби не втратити місце роботи. 

Я ставлюся до своєї політичної діяльності як до професійної діяльності, яка передбачає величезні обов’язки й відповідальність. На жаль, в Україні поняття «політик» девальвувалося, воно стало лайливим. Насправді ж — це серйозна робота, яка відкриває великі можливості для втілення системних рішень у різні сфери суспільного життя. Тому мені прикро, що в Україні існує така тотальна ненависть до всіх політиків. Звичайно, така ситуація має свої причини. Ненависть стає все більшою кожного разу,  коли хтось іде у політику, щоб захищати інтереси власного бізнесу, а не людей.

А. І.: Яка ваша основна мета як політика?

Л. Г.: Із самого дитинства я живу освітою – і мої батьки, і бабуся з дідусем були педагогами. Перш ніж стати міністром освіти і науки, я пройшла практично усі професійні щаблі у цій сфері: працювала лаборантом кафедри біохімії, була вчителем, заступником директора старших класів, директором школи, викладачем ВНЗ, начальником управління освіти, директором Українського центру оцінювання якості освіти. Я знаю, як ця система влаштована зсередини і розумію, що сьогодні, на жаль, вона залишається позаду суспільства. А має бути навпаки – система освіти мусить випереджати час, адже ми готуємо наших дітей до майбутнього. 

Усі процеси в суспільстві прискорилися завдяки інформаційним технологіям, знання надзвичайно швидко нарощуються, а в школі досі панує стара система навчання, яка начиняє дітей лише теоретичними знаннями. Щоб зробити молодих людей конкурентноспроможними у 21 столітті, ми маємо навчити їх вчитися впродовж усього життя, опрацьовувати інформацію й критично її переосмислювати. Тому я бачу своє завдання у трансформуванні цієї системи від дошкільної освіти до вищої школи. 

Зараз, наприклад, ми представили концепцію Нової української школи. Її основне завдання — перехід від школи, де просто начиняють знаннями, до школи, де дають не лише знання, а й навчають застосовувати їх на практиці, формують систему цінностей людини, вчать вирішувати проблеми, як відрізняти добро від зла й правду від брехні. Для цього необхідно змінити зміст освіти, систему підготовки вчителів і методики викладання. Реалізація цього проекту розрахована на десятиліття, оскільки в школі неможливо змінити все й одразу — освітня система досить консервативна і в ній працюють сотні тисяч людей.

Низка змін має відбутися й в інших секторах освіти. Наприклад, в професійно-технічних закладах ми модернізуємо освітні стандарти. Сьогодні на ринок праці не можуть виходити, наприклад, будівельники, які навчаються згідно стандартів і на обладнанні 80-х років, вони просто неконкурентноспроможні. Щоб змінити цю ситуацію, ми також відкриваємо центри професійно-технічної освіти, де діти навчаються на сучасному обладнанні. Така ж ситуація зі стандартами у сфері вищої освіти. Відтак, ми маємо збудувати міст між вимогами ринку праці й стандартами освіти, для підготовки сучасних фахівців.

А. І.: З нашої розмови слідує, що уся ваша діяльність заради інтересів дітей України. Та чи вистачає у вас часу на власних дітей?

Л. Г.: Якщо відверто, то я маю комплекс вини перед своїми дітьми, оскільки могла б приділяти їм більше свого часу. Але з роками я збагнула, що все це було не марно і діти розуміють мою роботу. Більше того, донька — моя найкраща подруга, з якою я можу поговорити про все. Також мені пощастило з чоловіком, який мене підтримує та з розумінням ставиться до моєї завантаженості. 

На мою думку, народження дитини для жінки природне, і цього за неї ніхто не зробить. Але сім’я має визначитися, як відбуватиметься виховання дітей та ведення домашнього господарства. Якщо партнери домовляються робити усе на паритетних засадах, побудова кар’єри для жінки цілком можлива. Але я не вважаю, що правильно взагалі відмовлятися від особистого життя заради кар’єри. Та все ж треба зважати на конкретні випадки, оскільки кожна людина є особистістю з власними інтересами і прагненнями. До речі, прогресивні системи освіти, зокрема у Фінляндії, передусім націлені на відкриття усіх можливостей дитини для її самореалізації. Дотепер наша школа була переважно спрямована на відкриття лише академічного таланту. Наприклад, математичного. Безумовно, це дуже важливо, адже нам потрібні інженерні кадри і науковці. Втім, за відсутності цих «традиційних» талантів, школа не повинна створювати комплекси в дитини з цього приводу. Сучасна система освіти покликана розкрити кожну особистість. 

Це стосується і жінок. Кожна має запитати себе: «Чого я прагну?». Якщо багато дітей і велику родину, то, звичайно, часу для роботи буде обмаль. Хоча є чимало бізнес-леді, які мають великі родини. Знов-таки, багато залежить від взаємної підтримки у подружжі.

А. І.: Чи трапляється, що рідні дають вам поради щодо професійної діяльності?

Л. Г.: Щодня вдома я отримую інформацію як то кажуть «з полів». Моя мама вже на пенсії, але досі викладає фізику і малювання. Також у системі середньої освіти працює мій чоловік, і дуже часто я чую про всі нагальні проблеми саме від нього. Окрім цього, одна з моїх онучок наступного року йтиме до школи і донька дуже хвилюється, де саме вчитиметься дитина. Тому час від часу я отримую накази прямо вдома (сміється). Втім дякуючи рідним та великій кількості колег з регіонів, я бачу зріз думок щодо тих чи інших освітніх питань. Це дуже важливо, оскільки таким чином ти не є відірваним від того, що насправді відбувається в цій системі.

Для мене є пріоритетом  публічне обговорення і прийняття рішень в освіті. Минулого літа міністерство вперше запустило на інтерактивній онлайн-платформі EdEra публічне обговорення оновлення програм початкової школи. Кожен бажаючий міг долучитися і подати свої пропозиції – це був приклад справжного зворотнього зв’язку від суспільства. З усієї України ми отримали понад вісім з половиною тисяч пропозицій від талановитих вчителів, науковців та батьків. Ми опрацювали отриману інформацію і на початок навчального року запропонували оновлену програму початкової школи. Частина вчителів успішно реалізувала на практиці нові рекомендації, інша частина, на жаль, не змогла зробити цього належним чином. 

Слід розуміти, що всі наші реформи не зможуть бути втілені у життя без участі вчителів. Держава забов’язана була зробити їм крок на зустріч, зокрема, нам вдалося підвищити зарплату педагогічним працівникам на 50%. Цим кроком ми хочемо показати, наскільки вчитель важливий для суспільства. Тепер ми чекаємо від них реакції у відповідь: їхньої відкритості до реформ, щоб вчителі обговорювали зміни, переймалися ними і розуміли, що їм теж доведеться вчитися.

А. І.: Чи працює освіта над розвінчанням в дітей традиційного уявлення про те, що місце жінки на кухні?

Л. Г.: Перше, що ми зробили у цьому напрямку — запровадили гендерну експертизу підручників. Зокрема, дотепер там можна було побачити таке звернення — «Дорогий першокласнику!». І жодного слова про першокласницю. Адже саме підручники нав’язують традиційні уявлення про ролі чоловіка та жінки. Дуже часто у букварях бачимо картинку, на якій тато у краватці з портфелем йде на роботу, а мама у цей час миє посуд, або раму. Такі штампи абсолютно несправедливі, адже не обов’язково біля плити мусить стояти жінка. Усім відомо, що найзнаменитіші кухарі в світі — це чоловіки. Більш того, повторю, що кожна людина має свій спектр талантів незалежно від статі. Хоча в Україні досі є кілька сотень професій, які вважаються суто чоловічими і недоступні для жінок. Особливо ця тема стала актуальною в ході війни, під час набору військовослужбовців. Це потрібно переглянути і змінити.

Інша тенденція — очолювання керівних посад переважно чоловіками, так звана «політика штанів», особливо я це відчуваю у сфері освіти. Наприклад, у середній школі дуже мало чоловіків, а якщо вони є, то, як правило, займають керівні посади. У вищій школі серед ректорського корпусу понад 90% чоловіків, серед проректорів — понад 80%. Таку ж тенденцію можна спостерігати й в інших сферах життя, зокрема, в бізнесі. Тобто якщо за керівну посаду конкурують чоловік і жінка, то жінці потрібно мати значно вищий професійний рівень, щоб отримати роботу. 

Провідні країни світу дуже опікуються гендерним балансом, і не тільки в політиці. Наприклад, в Європейському Союзі заохочують бізнес-корпорації залучати більшу кількість жінок до наглядових рад. Такий крок має сприяти прийняттю більш гармонійних рішень, оскільки жінки більш соціально зорієнтовані і, як правило, схильні думати про наслідки прийняття рішень для кожної людини і різних верств населення. Водночас чоловіки, як правило, більше зорієнтовані на економічний результат рішень. Але знову ж таки, це середній зріз, бо вкотре наголошую на тому, що кожна людина — індивідуальність, сфера інтересів якої твориться незалежно від статі.

А. І.: Ми анонсували зустріч з вами у соціальних мережах і запропонували нашим читачкам поставити запитання, які найбільше їх цікавлять. Одне з них дуже дотичне до теми нашої розмови: як поєднувати холодний розум керівника і водночас залишатися жіночною на посаді, яка вимагає маскулінних якостей?

Л. Г.: По-перше, це стереотипне уявлення про жінку як «особу слабкої і м’якої натури». Таке тенденційне порівняння з чоловіком — ще один прояв дискримінації, зокрема, в політиці. Наприклад, коли чоловік, захищає свою позицію дуже жорстко, його вважають «наполегливим», втім якщо у такій же манері говорить жінка, її вважають «стервозною». Насправді, жіночною можна залишатися завжди, зберігаючи любов до своєї родини, до дітей, чуйність до проблем оточуючих. На мою думку, для жінки, особливо в політиці, дуже важливо володіти емпатією до інших людей. Принаймні це те, що я відчуваю у собі.

Також така посада диктує певні умови для жінки, важливо не забувати мати належний вигляд, особливо у моєму віці. Це вимагає часу і потребує сили волі. По собі можу сказати, що останнє навіть важливіше. Наприклад, доводиться робити над собою певні зусилля і займатися зарядкою.

А. І.: Щодня робите фізичні вправи?

Л. Г.: Так, намагаюся щодня. Це є важливою базою для роботи. Якщо ти почуваєш себе втомленим, хворим або тобі важко підніматися по сходах — це впливає на твій стан в цілому, на впевненість у собі, на можливість багато рухатися і брати участь у великій кількості подій, що є частиною роботи. Я так відверто про це зараз кажу, тому що мені дуже хочеться закликати усіх жінок дбати про своє здоров’я, як фізичне так і моральне, оскільки це і є передумовою успішної кар’єри. 

А. І.: Скільки годин на добу ви спите?

Л. Г.: Раніше я могла собі дозволити спати менше і це не позначалося на працездатності, а після 50 років шість годин сну — мій мінімум для належного самопочуття. А найкраще, коли є можливість поспати сім годин.

А. І.: Підсумовуючи усе вищесказане — якою ви бачите сучасну українську жінку і в чому вбачаєте її роль? 

Л. Г.: Українська жінка надзвичайно динамічна, яка дбає про себе і вчиться впродовж усього життя. Це європейка, яка добре орієнтується у сучасному світі, вміє спілкуватися на рівних із чоловіками, дбає про своїх дітей і володіє відповідними знаннями з психології, які потрібні для цього. Я розумію, що це ідеальна картинка і зараз, на жаль, не кожна українська жінка має можливість постійно вчитися, мати час на дітей і роботу, при цьому встигати дбати про себе. Не слід забувати також, що в Україні високий рівень домашнього насильства над жінкою, що безумно впливає на рівень її можливостей. Також сьогодні жінки не мають рівного доступу до роботи порівняно з чоловіками, і в середньому на ринку праці вони заробляють на третину менше за чоловіків. Все це свідчить про те, що у нас має бути план дій із вирішення цих проблем. 

Це потребує реальних змін, особливо у парламенті. Будучи депутатом, я була співголовою парламентського об’єднання «Рівні можливості», зокрема, нам вдалося протиснути поправку до закону «Про місцеві вибори», в якій йшлося, що представниками однієї зі статей на виборах мають бути не менше 30% кандидатів. Це дало можливість відчутно збільшити представництво жінок у місцевих радах і це дійсно важливо. 

На мою думку, суспільство повинно відкритися до потреб жінок, і це потрібно плекати з дошкільного віку. Багато що залежить від сім’ї, де ростуть діти. Зокрема, важливим є розподілення обов’язків в домашньому господарстві: чи розподіляються вони порівну між батьками, чи все падає на плечі когось одного. Крім цього, діти мають бачити повагу мами й тата один до одного в рівній мірі, адже потім вони відтворюють це у своєму житті. Тому плекати це потрібно усім суспільством.

Втім наголошую, що говорячи про гендерну політку, я маю на увазі політику рівності прав і поціновування гідності кожної людини, кожної особистості, незалежно від її статі. Якщо ми подивимося на це питання у більш широкому контексті, воно справді приведе нас до модерної європейської країни.

Редакція висловлює подяку за сприяння у проведенні інтерв'ю та фотозйомки бібліотеку bOtaN.

Жінки в Червоному Хресті: 4 історії про людяність, сльози та гендерну рівність у зоні АТО

«Жінкам доводиться працювати втричі більше, щоб зламати стереотипи»

Світлана Заліщук про знакових жінок світової політики та їхню роль в сучасному світі

Загрузка...